Back

Чого сміялися рибки



Чого сміялися рибки

Посеред озера – чисте, дзеркально-блискуче плесо. Ближче до берегів – зелені кружечки латаття. І квіти білі-білі, немов мармурові, непорушно стоять над водою. А під ними – такі ж самісінькі квіти віддзеркалюються у воді. Тільки перевернуті вниз.

За високими зеленими вербами – сонце. Над головою – кумедні, немов пухкі сувої вати, клубки хмар. Тільки тут, на березі озера, жадана прохолода.

Льоня і Толя рибалять. Вудку – довгу облуплену лозину з тонісінькою волосинкою з кінського хвоста – закидає Льоня. Толя сидить біля цеберка з водою і, не моргаючи, дивиться на біленький поплавець з гусячої пір'їнки.

– Тягни! Смикнуло!

– Одчепись! – гнівно блискає чорними збудженими оченятами на болільника Льоня. – Нічого не смикнуло!

І знову мовчки, по-діловому хлопчики пильнують за по плавцем.

Пролетіла над озером сорока. Сіла на вершину верби, дивиться на хлопців, похитує хвостом, питає:

– Чи добре порибалилось?

– Та одчепись! – з досадою задрав угору голову Льоня.

–  Розстрекоталась. Всю рибу сполохаєш.

З лугу прилетів жовтий гребенястий одуд, сів на бережку, пі шов над водою. Пити, певно, захотів.

–  Киш! – крикнув йому Толя і пожпурив грудкою.

– Замовчи, ти! – сердиться Льоня.

–  То ж він рибу лякає.

– Не злякає...

– А я...

– Цс!

Хлопчики прикусили язики. Рибка, показуючи, що вона зовсім не злякалась одуда, легенько смикнула за черв'ячка, і поплавок схитнувся. Рівні кола спокійно, неквапливо побігли по воді.

– Чи не бачите, що клює? – все ще галасувала на вербі сорока.

– Льоня аж вудилище посунув уперед – та бери ж, мовляв, бери швидше. І рибка взяла. Поплавець здригнувся, пробіг трішки по воді, немов хотів був сховатись під зелений кружечок латаття, та й занурився у воду.

– Тягни! – зойкнув біля відра Толя.

– Льоня рвучко смикнув вудку, і маленька срібляста пліточка, блиснувши над водою, виплигнула на берег.

– Хлопці тільки сопіли над нею, ловили. А вона не хотіла даватись до рук – підплигувала, тріпотіла.

– Нарешті пустили її у відро з водою. Рибка вдячно сплеснула хвостом, пірнула на саме денце.

– Ага! – таємниче підморгували один одному хлоп'ята. Зірвалась з верби сорока. Полетіла, стрекочучи, кудись на луг, понесла радісну звістку:

– Чи чули? Отакенну рибу хлопці спіймали!

– За нею летів жовтобокий одуд і трубив у сурму: – Оту-тут! Оту – тут спіймали!..

             

      Джерело: Збанацький, Юрій Оліферович. Чого сміялися рибки : [уривок з оповідання] / Ю.  О. Збанацький. – К., 1961. – С. 3-6.