До Славутича
До Славутича
Дніпро! Земний потік небес!
Блакитні очі України.
Недаром славлено тебе
Незлими предками моїми.
І лицарі, і сівачі
Твоєю синьою водою
Хрестили душі і мечі
І окропляли вільну волю.
О стрічко слави голуба!
За древні і сучасні битви,
Дніпро Славутич, та хіба
Тебе я зміг би не любити?
Дорого радостей і бід!
І нелегка ти, і нерівна.
Тобою йшла Вкраїна в світ,
І світ ходив на Україну.
Козацька вольнице свята!
Ти й нині пахнеш їхнім духом.
Той дух і досі ще вита
І над ракетою, й над плугом.
Він і в мені, той рідний дух,
Одвічний, праведний і ніжний.
Та я без нього пропаду,
Як без повітря і без їжі!
Я змалку дихав ним і жив,
Ходив у мрію і у люди.
Неукраїнцям і чужим
Цього ніколи не збагнути.
О, як же розумію я
Усіх, що моляться на тебе,
Стихіє гордая моя,
В гранітнім обладунку гребель!
Дніпро! Земний потік небес!
Блакитні очі України.
Недаром славлено тебе
Незлими предками моїми.
Джерело: Бахута Анатолій Павлович. До Славутича / А. П. Бахута // Гойдалки над степом : херсонські письменники – дітям / ред. рада: Н. Звягінцева (упоряд.), Г. Бардашевська [та ін.]. – Херсон, 2009. – С. 38.