Back

Рано і пізно



Рано і пізно

Попросила мама синочка-ховрашка, щоб той назбирав серед поля трохи пшеничних зерен.

– Незабаром, синочку, наступить зима. Сніг вкриє землю білою

скатертиною, морози прийдуть до нас злі-презлі. Отож, треба нам теж на зиму запастись.  Я, – продовжувала мама, – піду ген далеко, аж на те поле. А ти тут поблизу нірки зерна назбираєш.

– Ще так рано, – сказав у відповідь ховрашок. – Полежу ще трішки...

Пішла мама на далеке поле, а малий продовжував ніжитись у нірці.

Ополудні прийшла вона з чималою торбинкою зерна.

–  Мамо! Мамо! Як ти багато зерна назбирала! Мабуть, уже й обідати

пора? – весело пропищав ховрашок.

–   Ще рано, –  відповіла та, – піду і ще назбираю пшеничного зерна, –та й пішла собі.

Коли вже зовсім вечоріло і мама повернулася до нірки, вона знову

запитала свого синочка:

–  Чи ж багато ти назбирав зерна, мій маленький?

–  Та ж було уже пізно, мамо, – відповів. –  Знайшов для себе кілька зернин, щоб пообідати... Тепер будемо вечеряти? – запитав ховрашок.

       Уже пізно, – сказала ховрашкова мама, та й стомилася я за цілий

день...

Все-таки, дала вона синочкові кілька зернин з торбинки,  і обоє

полягали спати. Чогось ховрашок тієї ночі довго не міг заснути. Вранці він першим розбудив маму і попросив маленьку торбину.

       Уже зовсім не рано, – сказав, – мені вже пора на поле. Трохи

подумавши,  додав згодом:  Швидше, мамо, бо за цим рано, як і вчора, прийде оте пізно,  і я знову нічого гарного і доброго не зроблю...

 

Джерело: Куліш-Зіньків Леонід Зіновійович. Рано і пізно / Л. З. Куліш-Зіньків // Вибране         / Л. З. Куліш-Зіньків. – Рівне, 2012. – С. 245-246.