Back

Іди, зимо, йди



Іди, зимо, йди

Коли  повертаються з  вирію лелеки,  всі  радіють:

 — Дивіться, вже бузьки в лузі ходять!.. Почувши таке, зима вертає назад і  починає лютувати:

 — Які бузьки, от я їм зараз...

 Голову і дзьоба можна під крило сховати, а куди сховаєш ноги, такі цибаті і довгі? Ой біда лелекам, хоч замерзай! Аж тут наспіває весняне  сонце:

 — Іди, зимо, йди, минув твій  час...

 День крізь день теплішає, і починають лелеки гніздитися.

 — Не тягай більше такого патиччя!— сердиться буслиха.— Зараз м'якеньку підстилку треба, щоб дітям не муляло...

 І подається бузько до річки, смикає поміж кущиків суху травицю, ходить повагом, ніби на нього зважає цілий світ...

 Аж серед літа покидають молоді лелеки рідну оселю. Довго   кружляють   вони   з   батьками     в синій     височині.

 — Не гарячкуй, сину,—повчає тато. — Нехай тебе вітер сам несе...

 А невзабарі, коли війне першим подихом осінь, коли зникнуть комахи, поховаються гадюки, а неповороткі пуголовки стануть прудкими жабами,  відлітають лелеки у  вирій.

 — До побачення, рідний краю, ми ще повернемось!

 

 

Джерело: Старостенко Юрій Семенович. Іди, зимо, йди / Ю. С. Старостенко // Ку-ку! / Ю. С. Старостенко ; худож. О. Ткаченко. – Київ, 1967. – С. 6-7.