Back

Два сеанси гіпнозу



ДВА СЕАНСИ ГІПНОЗУ

 

Влітку Лесик, як і обіцяв, поїхав до бабусі Олександри на село. Добре жилося хлопцеві. В ліс по ягоди ходив, купався в річці уволю, пас череду з дідом Максимом, допомагав поратися на городі... Словом, жив - не тужив. Та й пригоди з ним траплялися всілякі.

Якось прокинувся Лесик тоді, коли сонце, ніби з подивом, зази­рало у вікно і припікало в п'яти. Вставати не хотілося, а ось випити свіжого молока так закортіло... Внесла б оце бабуся Олександра ве­ликий кухоль, повен-повнісінький молока.

Лесик і очі заплющив, і навіть став телепатувати сигнали, шепо­чучи: «Принесіть, бабусю, молочка... Прошу, принесіть...»

Як раптом чує - двері тихенько відчинилися. Зирк - аж то й справді бабуся заходить до кімнати. А в руках у неї - що б ви по­думали? - кухоль молока!

Лесик аж ущипнув себе за щоку: чи не сон сниться? Ні, таки не примарилося. Ось поряд бабуся, кухоль молока... Невже це гіпноз подіяв?!

Лесик мимоволі подивився на годинник. 9 годин 17 хвилин. На календарі - неділя, 14 серпня. Треба запам'ятати і дату, і час. Мож­ливо, це відкриття докорінно змінить його життя. Ось, наприклад, нехай тільки хто-небудь спробує забити гол воротарю-гіпнотизеру.

—  Випий, внучку, - сказала бабуся лагідно. — Свіженьке, вра­нішнє...

Спантеличений таким несподіваним перебігом подій, Лесик одним духом випив молоко, забувши й подякувати.

—  А тепер, - усміхнулася бабуся, - хутенько вставай та збігай до річки. Десь наші гуси ночували, не приходили додому. Буцімто їх бачили за греблею.

—  Не хвилюйтеся, бабусю, я все зроблю, - твердо запевнив Лесик бабусю, збагнувши, що є ще одна нагода випробувати свої здібності гіпнотизера.

Він ліг у ліжко й уявно полинув за греблю. Уявно побачивши табун гусей, зосередився, напружився і невпинно посилав накази-імпульси: «Гуси, додому!.. Гуси бабусі Олександри, додому!.. Гиля, гусоньки, додому...»

Десь через півгодини Лесик почув, як за вікном заґелґотіли гуси. Рідненькі!

Він шпарко схопився з ліжка і кулею вилетів на ґанок. Так і є!

На подвір'ї ходять гуси - їхні гусоньки! - і клюють зерно. Лесик готовий був кричати «ура!», стрибати з радощів.

—  Бабусю, а гуси... прийшли самі?

—  Та ні, - відповіла бабуся, - Петрик пригнав. Якраз рибалив за греблею і побачив наших гусей та й пригнав, спасибі йому.

Лесик стояв на ґанку ні в сих ні в тих. Перед бабусею ніяково, а тут ще й гуси гагакають, шипить, витягнувши шию, гусак. Що то вони: радіють поверненню на своє обійстя чи, може, насміхаються з Лесика? Спробуй-но зрозуміти, хоча ти й гіпнозом володієш...

 

 

Джерело: Коцюбинський Андрій. Два сеанси гіпнозу // Засекречений тайм  / А. Коцюбинський. - Київ, 1992. – С. 37-41.