Back

Няв-няв



                    Няв-няв

 Якось уранці забула маленька дівчинка налити молока в миску своєму котеняті. Котенятко було голодне. Воно хотіло попросити молока у дівчинки. І раптом забуло, як треба просити. Вибігло воно на подвір’я і гірко заплакало.

На подвір’ї  зустріло корову.

       Чого ти плачеш, бідне котенятко? – питає корова.

       Ну, як же мені не плакати, – каже котенятко, – я таке голодне, а не знаю, як попросити їсти.

       Та це дуже просто, – каже корова, – я тебе навчу. Ти скажи: му-у-у, тебе й нагодують.

       Ні, каже котенятко, – це корови так просять. І побігло далі.

Коло воріт стояло лоша.

       Чого ти плачеш, бідне котенятко?

       Як же мені не плакати? – каже котенятко. – Я голодне, а не знаю, як просити їсти.

       Це дуже просто, – каже лоша, – скажи: гі-гі-гі, тебе й нагодують. Я завжди так прошу.

       Ні, – каже котенятко, – це коні так просять, котенятка інакше повинні просити. І побігло далі.

А назустріч йому півень.

–    Котятко, котятко, чого ти плачеш?

       Та як же мені не плакати, – каже котеня, – я їсти хочу дуже, а не знаю, як треба попросити.

       Ну, я тебе навчу, – каже півник, – ти закричи: ку-ку-рі-ку – ось і все. Я завжди так прошу.

       Ні, – каже котенятко, – це тільки так півники співають. І побігло далі.
Прибігло до комори. А звідти назустріч йому виходить великий чорний старий кіт.

–    Чого ти, котенятко, плачеш?

       Як же мені не плакати – їсти дуже хочеться, а я забуло, як попросити їсти.

       Та ти скажи: няв-няв, – відповідає чорний кіт.

Згадало котенятко, зраділо і побігло просити до дівчинки.

       Няв-няв, – занявчало воно так голосно, ніби старий чорний кіт.

       Що я наробила? – схопилася дівчинка. – Я ж забула молока котеняті дати. Взяла мисочку і аж по самі вінця молоком налита.

А котенятко все вилизало. 

 

 

    Джерело: Іваненко Оксана. Няв-няв / О. Іваненко // Читай-місто. Харків, 2002. – С. 101.