Back

Давно не видно вже стежок



Давно не видно вже стежок

 

Давно не видно вже стежок –

Лежать сніги в дубовім гаї.

Лиш пустотливий потічок

Тече, по-літньому співає,

То упірне собі під лід,

То вибігає знов на волю.

Махають вітами услід

Йому на березі тополі.

А він спішить,

         спішить,

                   спішить,

Тікає, мабуть, від морозу,

Що ген заковує в цю мить

Усі калюжі на дорозі.

Мене ж мороз той не ляка,

Хоч в мене й щоки вже червоні.

Я йду, біжу вздовж потічка

І радо плескаю в долоні,

Бо він по-літньому співа,

В снігу проклавши борозенку.

Водиця в ньому, як жива,

Сміється все над морозенком!

 

 

            Джерело: Ладижець Володимир. Давно не видно вже стежок : вірш / В. Ладижець // Сонечко в колисці / В. Ладижець. – Ужгород, 2002. – С. 28.