Зустрінемось на Білому Озері
Автор:
Шпиталь, Іван Григорович
Зустрінемось на Білому Озері
- Білий Чубе, ти не образишся, якщо я до лісу подамся без тебе?
- Як хочеш, Рогалику.
- Не подумай тільки, що мені не цікаво з тобою. Просто я добре вихований і розумію, що зловживати чиєюсь приязню нечесно. Справді, хіба я один потребую твоєї уваги? Хоч тепер і канікули, а діла всякого у тебе он скільки: і кроликів нагодуй, і телятко напій, і город виполи…
- Твоя правда, Рогалику. Мені сьогодні неодмінно треба покінчити з бур’янами, та й книжку дочитати кортить. Отож гуляй сам. Тільки, дивися, обачний будь.
- Не турбуйся, Білий Чубе, адже я зовсім дорослий! Білий Чуб – то Роман Боровик. У нього справді білявий чубчик, м’якенький, як вим’ятий льон: куди хилиш, туди й хилиться. Дехто твердить, що таке покірне волосся буває у людей слабовільних, але та мудрість, мабуть, не зовсім досконала. Поміркуйте самі: чи зміг би слабодухий хлопчик жити в лісі, на кордоні, аж за сім кілометрів од найближчого села? Інший на його місці скис би одразу, а Романові байдуже: здружився з лісом, нічого не боїться.
Чи хвища осіння надворі, чи зимова хурделиця – ні на що не зважає, щодня чимчикує до школи. Хіба занедужає, тоді вже вигрівається на лежанці.
Живуть Боровики у будинку, де розташовані контора лісництва та їхня квартира. Романів тато лісникує, мама порається в шкілці – доглядає саджанці дубів, горіхів, сосен та кленів. У лісниковому господарстві, крім свійських тварин, є ще приручені – козлик Рогалик та поросятко Рожевий П’ятачок.
Якось Романів тато йшов лісом і побачив, як здоровенний лис гониться за козенятком. Бідолашне зовсім знесиліло, ще стрибок-два – і скоїться лихо. Лісник вистрілив угору, щоб налякати переслідувача. Лис утік. А козенятко від несподіванки неначе заклякло на місці. Лісник узяв його, тремтячого, на руки й приніс додому, щоб трохи підлікувати та підгодувати.
Доглядала козлика вся родина. Та найбільше з ним возився, звичайно, Роман. Маленький знайда здружився з людьми, швидко оклигав і ріс, як очеретяний спис із води. Спочатку його випоювали молоком через соску, потім привчили до всякого харчу. Називали попервах Довгоніжкою - у нього були довгі й тоненькі ноги, але через рік, після того, як у козлика з’явилися ріжки, Роман почав його кликати Рогаликом, а Рогалик називав хлопчика Білим Чубом.
Джерело: Шпиталь Іван Григорович. Зустрінемось на Білому Озері : [уривок з казки] / І. Г. Шпиталь // Зустрінемось на Білому Озері. – К., 1981. – С. 3-4.