Друге тепло
Друге тепло
Послала мама Олега на вулицю із килимка пилюку вибити, хідники повитрушувати. Надворі мороз рип-рип, так за пальці і хапає. Спробував Олег трусити в рукавицях, та хіба то робота?
Тут же саме вийшов із хати дід Іван. Учора він цілий вечір лагодив упряж і тепер ніс її в мішку на колгоспну конюшню.
– Е, – каже дід Іван Олегові, – так у тебе нічого не вийде. Хідники добре витрушувати, коли друге тепло добудеш. Тоді й руки не мерзнутимуть.
– А що то за друге тепло? – дивується хлопчик. – Як його добувають?
– Коли знаєш, то просто. Але це не розказувати, показувати треба.
– То покажіть, діду Іване…
– Гаразд, – погоджується дід. – Тільки спершу допоможи мені віднести упряж на конюшню.
Взяли вони мішка – онук за гичку, дід за гузирі – та й понесли. А конюшня аж за селом, на горбку. Поки дісталися – кілька разів мінялися місцями: то один попереду, то другий.
Як прийшли, дід Іван усміхається:
– Тепер зрозумів, як добувається друге тепло?
– Здогадався! – одказав Олег.
І витер рукавом спітнілого лоба.
Шморгун Євген Іванович. Друге тепло : [оповідання] / Є. Шморгун // Де ночує туман / Є. Шморгун. – Київ, 1984. – С. 18-19.