Гвардії Савочка
Це було в ті часи, коли Радянська Армія гнала з нашої землі фашистів.
Гвардійський полк вступив у одне невеличке село. Тут зовсім не було людей. Та й саме воно було спалене до останньої хати.
Зупинились в селі тільки кашовари. Вони видавали обід бійцям, які проходили дорогою. Довгенько тривав той солдатський обід. Одні відходили, інші приходили. Підставляли похідні казаночки, на ходу сьорбали гарячий борщ. І вже тільки тоді, коли повз кухню пройшов увесь полк, почали збиратися в дорогу кашовари.
Саме в цей час, немов з-під землі, виріс біля кухні маленький хлопчик. Солдати аж остовпіли з подиву.
- Дяді, а ви вже наші?
- Наші, наші… - відповіли хлопчику. – А ти ж звідкіля взявся?
- Коли фашисти людей виганяли та село палили, то я в окопчику заховався.
Оглянули той окопчик. З подиву хитали головами.
- А тебе як звуть,хлопче?
- Савочка…
- То ти, мабуть, і їсти хочеш?
Савочка тільки облизнувся.
Кашовари щедро почастували хлопчика. І вже зібралися в дорогу.
- Дяді, візьміть і мене з собою.
Порадившись, кашовари сказали:
- Добре, Савочко. Будеш ти сином нашого полку.
Через кілька днів йому пошили манюсінькі чобітки, шинельку. Плечі прикрасили сержантськими погонами. А на голову Савочка надів солдатську шапку. Ніякі морози не страшні були малому вояці: що шинеля гріла, а що – гаряча похідна кухня.
Дуже любили Савочку і солдати, і офіцери.
Часто, бувало, кликали:
- Сержант Савочко!
Савочка негайно ж кидався на поклик, хвацько козиряв, доповідав дзвінко:
- Гвардії Савочка з’явився!
- Молодець, Савочко!
- Служу Радянському Союзу!
Бувало, його запитували:
- А хто твій татусь, Савочко?
- Гвардійський полк, товаришу командир! – чітко доповідав хлопчик.
- А хто мама?
- Кухня, товаришу командир!
Присутні аж за животи хапались. Хитро посміхався і Савочка.
Він розумів і любив дружні жарти.
Збанацький Ю. Гвардії Савочка. - К., 1977. - С. 3-4.