На баштані
На баштані
.jpg)
Ось і широкі простори колгоспного баштану! Скільки тут кавунів, динь! Вони лежать і пишаються на сонці, визрівають, наливаються солодким запашним соком.
А дітям яка радість! У хлопців на голих грудях і на животі сірі патьоки засохлого, солодкого соку. Все кавунами та динями ласують! Ледве встигли в річці викупатись, а кавуна знову хочеться!
Вороння цілими зграями налітає на баштан. Ґава теж розуміє смак і видзьобує в кавуні дірку, а кавун чи диня від цього гинуть.
Дід-сторож весь день ганяє настирливе вороння, хлопці-помічники теж пильнують. Опудала стоять по всіх кутках, та хіба ґава їх боїться!
Горобці цілими хмарами сідають на соняшники і п’ють насіння.
Спробуй, встережи їх від цих ненажер!
Як був я малий, довелось мені теж стерегти баштан. Весь день я майже не відпочивав біля куреня, бо все ганяв надокучливих ласунів. В мене був дуже добрий друг – собака Жук. Великий, чорний, меткий собака. Ми з ним товаришували, бо Жук тільки запримітить, що ґави сідають на баштан, зараз мчить туди і ганяє їх, доки не прожене. Потім повернеться до куреня і, стомлено відсапуючись, лягає в тінь і позирає на мене, щоб я похвалив його і дав скибку кавуна.
Не дивуйтесь, мій Жук любив кавуни так само, як і я. Звичайно, я й вивчив його кавуни їсти. Ото вирву було такого кавуна, що насилу піднесу, розріжу навпіл – одну половину собі, а другу даю Жукові. І він геть чисто всю червону смачну середину виїсть, тільки миска з лушпини залишиться. Навіть насіння часом випльовує.
Не повірите? Уявіть собі – це чистісінька правда!
Та ось одного разу запримітив я, що хтось уночі на нашому баштані кавуни гризе. Чи воно корова внадилась, чи що? Бік кавуна одгризений, лушпина тут-таки лежить, а середину виїдено. Так тривало кілька ночей, і я не міг догадатись, яка це лиха личина гризе в мене найкращі кавуни. Батько лаяти мене почав, що я не можу встерегти баштану.
І я таки вислідив уночі злодія.
Уявіть собі моє здивування, коли я помітив, що мій Жук тихо пішов на баштан недалеко від куреня і ну спокійнісінько ласувати кавуном. Розлютився я сильно. Набив добре спину Жукові хлудиною, але це не допомогло. Спробував залишати йому на ніч пайку кавуна, але він цю пайку з’їдав і потім знову йшов робити шкоду.
Довелось прив’язувати його на ніч на ланцюг. Спочатку він пручався, гнівався, а потім звик.
Джерело: Копиленко Олександр. На баштані / О. Копиленко // Як вони поживають / О. Копиленко. – Київ, 1948. – С. 41-43.