Back

Якби Тарасикові вуса



Якби Тарасикові вуса

Щоранку, як тато чи мама будили Тарасика, він казав:

- Ну, доки я буду вам ходити в той дитсадок, доки?

- Давай поміняємося, - каже тато, - я – в дитячий садок сьогодні йду, а ти за мене – на завод.

Тарасик ураз прочумався і серйозно глянув на тата, чи не кепкує, бува. Але тато і не думав кепкувати.

 - Згоден, згоден! – Тарас уже уявляв, як заздритимуть йому всі в дитсадку.

 - Ну, коли згода, – сказала мама, – то й міняйтеся.

Наступного ранку Тарас прокинувся дуже рано – навіть тато ще спав. Він тихесенько підійшов до його ліжка.

 - Ану, вставай, пора, – сказав Тарас, сіпнувши тата, і сам став шукати собі сорочку, штанці, черевики. Коли мама погукала снідати, він устиг навіть умитися, причесатися – вперше ж хлопець ішов працювати на завод.

 - Тату, - спитала мама, коли Тарас із батьком сіли до столу, - а ти хоч знаєш, що треба робити в дитсадку?

 - Знаю: гойдатися на гойдалці, складати дерев’яні будиночки, пересипатися пісочком, будувати паровоз, в обід виїдати все до дна.

 - І слухатися Лариси Михайлівни, - нагадав Тарас.

- І слухатися Лариси Михайлівни, - повторив батько.

Вони попрощались із мамою і вийшли на подвір’я. Сонце вже піднялося над будинками. Синички заздрили, що Тарас іде на завод, а горобці цвірінчали: тато такий великий, а йде в дитсадок. Проте Тарасові було чомусь невесело: він згадав, що сьогодні всі підуть гуляти до Парку Слави, а потім малюватимуть фарбами зайчиків.

 - Тату, - враз спохватився хлопець, - а що я робитиму на твоєму заводі?

 - Як що? – здивувався тато. – Прийдеш у цех, ввімкнеш верстат, виточуватимеш різні деталі.

Тарас уявив, як увімкне електромотор і як він загуде на увесь цех: ди-ди-ди! Крутитиметься деталь, він підведе до неї різець – аж заіскриться.

 - А коли зіпсується верстат?

 - Налагодиш.

І справді. Візьме він тоді ключі, відкрутить гайки…

 - Так я ж не вмію.

 - Нічого, навчишся.

Мовчки перейшли вулицю. За рогом був дитячий садок. На майданчику вже бігали діти, грали в якусь гру. Побачивши Тараса, вони всі підбігли до парканчика й стали гукати його. Навіть Лариса Михайлівна махала рукою. Але Тарасові здалося, що вона гукала не його, а тата. І хлопцеві стало шкода її і чомусь перехотілося йти на завод. Тільки як про це сказати татові?

 Тато дістав із кишені невеличку книжечку й подав йому.

 - А це тобі перепустка.

Тарас неохоче взяв її в руки, розгорнув, подивився на батькове фото і радісно вигукнув:

 - Так мене ж не пустять на завод: тут ти із вусами, а я без вусів, не пустять.

 - Шкода, - каже тато, - а мені так хотілося побувати в дитсадку.

Та його Тарасик уже не чув – він біг на майданчик, там на нього чекали друзі й Лариса Михайлівна.

Джерело: Головко Дмитро. Якби Тарасикові вуса / Д. Головко // Як окрайчик біг за хлопчиком / Д. Головко. – Київ, 1973. – С. 3-7.