Оце й він сам – Хтось!
Оце й він сам – Хтось!
Ага, думаєте, Дарка така вже й забудькувата? Така вже мала? Така, що нічого не розуміє?..
Ото стоїть хата, а в хаті кімната, а в кімнаті шафа. Шафа навпроти вікна. У шафиних дверцятах ключ. До ключа Дарка дістає. Дверці відчиняються. Тепер дівчинка залазить у шафу. Причиняє за собою двері, але не щільно. Ліжко – на видноті. Досить уже, час піймати того Хтося! Вчора знову гладив Дарку. І позавчора…
Довго час іде у шафі! Аж плечі починають нити, ноги терпнуть. Але Дарка не вступається з місця. Світлішає, все світлішає в кімнаті. То сонце зазирнуло. Дарка – зирк на ліжко. Ого-го! Ну й ну! Дверцята самі розчиняються. Дарка розкриває рота, широко розплющеними очима дивиться на ліжко. Так ось хто будить її щоранку!
Промінець! Сонячний промінець! Чистий, вмитий, як молоденький соняшничок. Він скаче по кімнаті, певно, Дарку шукає.
Дарка з радощів і собі застрибала:
Мій промінчику, братчику,
Йди до нас у хаточку!
Підставила руку – і як він зрадів. На руці затанцював.
І Дарка затанцювала ще дужче: Хтося знайшла! Братчика знайшла! На всі дні – від понеділка до суботи, від суботи до понеділка! На весь рік! Від весни до літа, від літа до осені, від осені до зими!
Джерело: Герасимчук Дмитро. Оце й він сам – Хтось! / Д. Герасимчук // Даринка / Д. Герасимчук. – Київ, 1977. – С. 16.