Back

Перший учитель



Перший учитель

 

  Я розчиняю навстіж вікна. В кімнату вливається струменем свіже повітря. В ясніючих блакитнуватих сутінках я вдивляюся в етюди й ескізи картини, яку я почав. Їх чимало, я багато разів починав усе заново. Але про картину в цілому судити поки що рано. Я не знайшов ще свого головного, того, що приходить раптом так невідхильно, з такою наростаючою ясністю і нез'ясовним, невловимим звучанням у душі, як оці ранні літні світанки. Я ходжу в досвітній тиші і все думаю, думаю, думаю. І так кожного разу. І щоразу я переконуюся в тому, що моя картина — ще тільки задум.

 Я не прихильник того, щоб заздалегідь говорити і оповіщати навіть близьких друзів про незакінчені речі. Не тому, що я дуже ревно ставлюся до своєї роботи, — просто, здається мені, важко вгадати, якою виросте дитина, що сьогодні ще в колисці. Так само важко судити і про незавершений, невиписаний твір. Але цього разу я порушую своє правило — я хочу на повний голос заявити, а вірніше, поділитися з людьми своїми думками про ще не написану картину.

 Це не примха. Я не можу зробити інакше, бо відчуваю — мені одному це не під силу. Історія, що сколихнула мені душу, історія, яка спонукала мене взятися за пензель, здається мені такою значущою, що я сам не можу її осягнути. Я боюся не донести, я боюсь розхлюпати повну чашу. Я хочу, щоб люди допомогли мені порадою, підказали рішення, щоб вони бодай у думці стали поряд зі мною біля мольберта, щоб вони хвилювалися разом зі мною.

 Не пожалійте запалу своїх сердець, підійдіть ближче, я мушу розповісти цю історію.. 

  Джерело: Айтматов Ч. Перший учитель : [повість] / Ч. Айтматов // Перший учитель / Ч. Айтматов. — Київ, 1967. — С. 179-180.