Back

Останній з могікан



Останній з могікан 

Обтяжений рушницею та й не маючи до бранки такого глибокого інтересу, як його товариші, розвідник дозволив себе обігнати — спершу Анкесові, а тоді й Гейвордові. Скелі, розчерепи й усякі інші перепони долалося неймовірно швидко, хоч під інший час вони видалися б зовсім непереборними. Але завзятих молодиків чекала нагорода: вони побачили, що гурони, маючи на руках дівчину, починають здавати в перегонах.

— Стій, собако вайандотський! — вигукнув Анкес, замахуючись томагавком на Магуа. — Делаварська дівчина каже тобі: стій!

— Далі я не піду, — заявила Кора, несподівано зупиняючись на скелястому виступі над глибокою прірвою близько вершини гори. — Убий мене, коли хочеш, гидкий гуроне, а далі я не піду.

Вояки, які підтримували дівчину, одразу занесли томагавки, немов ті демони, що знаходять утіху в чужому нещасті, але Магуа повстримав їх — вирвав зброю у них з рук і шпурнув у провалля. Тоді видобув свого ножа й, обернувшись до бранки, подививсь на неї поглядом, в якому змагалися супротивні почуття.

— Жінко, — сказав він, — вибирай. Вігвам або ніж Хитрого Лиса.

Кора не глянула на нього, а тільки, впавши на коліна, підвела вгору очі, піднесла до неба руки й промовила лагідним і довірливим голосом:

— Я твоя, господи. Нехай діється твоя воля.

— Жінко! — хрипко повторив Магуа, марно силкуючись перейняти спокійний і променистий погляд Кори. — Вибирай!

Але дівчина далеко була від його слів. Гурон, тремтячи всім тілом, уже підніс був руку, але й опустив її розгублено, так наче змагався сам з собою. За хвильку він здолав себе й знов заніс свою гостру зброю — та якраз у цю мить згори почувся пронизливий крик і з запаморочливої висоти на прискалок скочив Анкес. Магуа вражено відступив на крок, а один з його вояків, скориставшися з нагоди, вихопив ножа й затопив Корі в груди.

Гуронський ватаг вергнувся, наче тигр, на образника, але тут поміж цими неприродними супротивниками впало долілиць Анкесове тіло. Ще не встиг делавар підвестись, як розлючений вчиненим на його очах убивством Кори Магуа з пекельним криком вгородив ножа йому в спину. Анкес ще здолав, проте, звестись на ноги і, стрибнувши на вбивцю Кори, мов поранена пантера, останнім зусиллям завдав смертельного удару ворогові. Потім він обвернувся до Хитрого Лиса, і погляд його, сповнений ненависті, сказав, що й з ним він зробив би те саме, коли б спромігся на силі. Магуа схопив делавара за обвисле безживно плече і тричі штрикнув ножем у груди, аж поки Анкес, усе ще в безмежній зневазі втупившись гуронові в очі, впав мертвий йому до ніг.

— Милосердя, гуроне! — гукав згори Гейворд, ледве з жаху переводячи подих. — Даруй йому життя, і тобі теж дарують!

Магуа закривавленим ножем замахнувся на юнака й видав такий лютий переможний крик, дикий і радісний, що він докотився аж до вух індіян, котрі билися в долині за тисячу футів унизу. У відповідь він почув крик з уст розвідника і побачив високу постать Соколиного Ока, який мчав на нього, стрибаючи через небезпечне бескеття так сміливо й певно, наче його саме повітря несло. Але коли мисливець добувся до місця безжальної різанини, там були вже тільки мертві тіла.

Джерело: Купер Джеймс Фенімор. Останній з могікан / Д. Ф. Купер ; мал. англ. худож. Г. Брока ; / пер. з англ. Р. Доценко. – Київ, 1969. – С. 488-491.