Дівчина надворі…
Дівчина надворі…
Мама щось сіяла на грядці та й Петруся покликала:
− Ходи поможеш борозенки робити.
− А що це буде? – спитав Петрусь.
− Дівчина в коморі, а коса надворі, − всміхнулася мама.
− Що-що? Яка дівчина?
− А вгадай.
Думав Петрусь, думав, та так нічого путнього й не спало йому на думку.
− Морква, − підказала мама.
− А-а-а… Справді, солодкий рожевий корінець у землі, а кіска зелена зверху, − зрадів Петрусь, бо моркву він дуже любив. Як заєць. Отож і заходився допомагати мамі.
І от минуло відтоді чималенько часу, вже й літечко завітало на город, і Петрусь пішов подивитися, що там доспіло. Глядь – а на грядці, де він борозенки робив, − кіски зелені до сонця тягнуться. Кучеряві такі, височенькі. О, то це там «у коморі» вже є чим поласувати!
Висмикнув Петрусь одну косичку, а морква маленька до неї вчепилась – з мізинчик. Висмикнув другу – ще менша. Отак посмикав, посмикав і жодної не знайшов великої. Треба посадити її назад, думає. Хай підростає. А щоб видно було, коли морква величенькою стане, то Петрусь посадив її зеленим бадиллям у землю. А рожеві корінці зверху стримлять.
Потім прибіг до мами й питає:
− А вгадай, що це таке – дівчина надворі, а коса в коморі.
Тепер уже мама думала, думала й не додумалась. Петрусь сміявся, радів, що ніхто загадку його не розгадає, а коли сам про все розповів, то було йому не дуже смішно. Ой же ж і зовсім не до сміху було Петрусеві.
Джерело: Шкляр Василь. Дівчина надворі… / В. Шкляр // Шовковий дощик : оповідання / В. Шкляр. – Київ, 1984. – С. 8-9.