Back

Хоробрий



Хоробрий

         Давай сходимо до лісу, − якось запропонував Петрусеві Мишко. – А то крутимось біля хати, наче маленькі.

         Е, та це дуже далеко йти, − каже Петрусь.

         Де там! Он вийшов за село – і вже видно ліс.

         То тільки здається, що він близенько. А йти треба ого як довго.

         Казав би, що вовків боїшся, − підкусив Мишко. – А то «йти, йти»…

         А ти не боїшся? – огризнувся Петрусь. – Теж мені хоробрий знайшовся.

         Хто – я? Боюся? – випнув груди Петрусь

Сказано – зроблено. Взяли по дрібній палиці і рушили до лісу. Вийшли за село, а там, на лужку, чиїсь гуси пасуться. Спокійно так скубли травичку, а як угледіли хлопчаків, то наче показилися. Замахали крилами, загелкотали, зняти такий ґвалт, що, мабуть, аж у лісі чути. Повитягували довжелезні шиї, сичать, шиплять, клакають рожевими дзьобами… А їхній найстарший гусак як припуститься за Мишком та за штани його, за штани!

 Мишко – навтікача! Тільки  полопотіло за ним

    Стій! Куди ж ти? – біжить Петрусь йому навздогін.

         А той летить щодуху й не оглядається. Аж коло хати своєї зупинився. Захекався, слова не вимовить.

    Чого ж ти втік? – питає Петрусь. – А ще казав. Що й вовка впіймав би.

    І впіймав би, − стоїть на своєму Мишко. – Якби ж не цей клятий гусак…

Джерело: Шкляр Василь. Хоробрий / В. Шкляр // Шовковий дощик : оповідання / В. Шкляр. – Київ, 1984. – С. 10-11.