Back

Шовковий дощик



Шовковий дощик

Коли влітку довго немає дощу, Петрусь помічає, як хмурніє татове обличчя, і в хаті їхній ніби стає похмуріше. І листя тоді на деревах прив’яле, й трава, і квіти не пахнуть, і навіть небо бліде, наче вилиняло на сонці.

А пуститься теплий дощик – о, тоді Петрусеві свято! Вибігає на вулицю і то вже тішиться не натішиться, жодної калюжки не обмине.

Світліє татове лице, весело метушиться мама – мерщій підставляє під ринви ночви, щоб водиці дощової вловити. Знов засвічується зеленим сяйвом листя на деревах, ясніє трава, пахнуть квіти, голубіє умите небо. Усе оживає, сміється, ніби той дощик гаптує землю зеленим шовком.

Але найбільше диво – що й Петрусів чубчик стає шовковим. То мама голову йому змила тією водицею, що вловила з-під ринви.

Джерело: Шкляр Василь. Шовковий дощик / В. Шкляр // Шовковий дощик : оповідання / В. Шкляр. – Київ, 1984. – С. 11-12.