Маленька мураха
Маленька мураха
Якось Петрусь із Мишком гуляли в садку й натрапили на мурашник. Височенький такий, аж не віриться, що його збудували дрібненькі комашки.
− Ого який великий, − сказав Петрусь.
− Та де там великий, − заперечив Мишко. Він завжди заперечував щось Петрусеві, аби показати, що більше знає.
− А дужі які, подивись.
− Та які вони дужі. Самих ледь видно, − вів своєї Мишко.
− Ні, ти тільки глянь. Травину тягне в п’ять разів більшу за себе.
− Скільки там тої травинки, − не здавався Мишко. – Сама за вітром летить.
− А ця! Подивися, білу подушечку тягне, − дивувався Петрусь.
− Теж мені подушка, завбільшки з пшеничну зернину. Та менших комах, ніж оці, й не буває.
− І бачить, куди треба тягти.
− Та в них і очей немає! – не вгавав Мишко.
Саме тут якась із мурах залізла Мишкові під холошу і так кусьнула, що він аж підскочив.
− Ого як гризнула! – скрикнув Мишко.
− Та де там, − всміхнувся Петрусь. – Мурахи такі маленькі, що у них і зубів немає.
Джерело: Шкляр Василь. Маленька мураха / В. Шкляр // Шовковий дощик : оповідання / В. Шкляр. – Київ, 1984. – С. 13-16.