Back

Найвища міра



 

Найвища міра

 

Коли скидають ідолів у воду,

А ви на них молилися весь вік,

Не проклинайте іменем народу,

Не забувайте іменем народу,

Народ – завжди безправний чоловік.

Схиляйтесь низько тільки перед Богом.

Питайте небо, чом воно сумне.

Моліться довго. І журіться довго.

Можливо, біль так швидше промине.

Але благаю: «Не клоніть коліна!

Не гніть у дуги зламані хребти!

Через каміння власного сумління

Ще треба хрест на гору донести!»

Коли до сонця зведені зіниці,

До правди – розум, до людей – душа,

То ще й на воду треба помолиться,

Щоб за водою совість не пішла.

Не підпускайте до душі двовірних.

І не надійтесь на гучні слова.

Народ – не слово, а найвища міра,

Здорове тіло і душа – жива.

       Джерело:  Чубач Ганна. Найвища міра / Г. Чубач // Хустка тернова : поезії / Г. Чубач. — Київ, 2009. — С. 27.