Найвища міра
Найвища міра
Коли скидають ідолів у воду,
А ви на них молилися весь вік,
Не проклинайте іменем народу,
Не забувайте іменем народу,
Народ – завжди безправний чоловік.
Схиляйтесь низько тільки перед Богом.
Питайте небо, чом воно сумне.
Моліться довго. І журіться довго.
Можливо, біль так швидше промине.
Але благаю: «Не клоніть коліна!
Не гніть у дуги зламані хребти!
Через каміння власного сумління
Ще треба хрест на гору донести!»
Коли до сонця зведені зіниці,
До правди – розум, до людей – душа,
То ще й на воду треба помолиться,
Щоб за водою совість не пішла.
Не підпускайте до душі двовірних.
І не надійтесь на гучні слова.
Народ – не слово, а найвища міра,
Здорове тіло і душа – жива.
Джерело: Чубач Ганна. Найвища міра / Г. Чубач // Хустка тернова : поезії / Г. Чубач. — Київ, 2009. — С. 27.