Колосок
Колосок
Ріс на пришкільній ділянці Колосок. на вигляд був собі звичайний, хіба що трішки вищий від інших і родичався із самим Вітром-вітровієм. Мабуть, за товариші поважали його і часто радилися з ним.
− Скажи, будь ласка, яка завтра буде погода? − питали його. − Ти ж там ближче до неба, тобі видніше...
Якщо у Колоска був добрий настрій, він обіцяв сонце і тепло, а коли вставав “з лівої ноги” − грозився громом та бурею. І хоч його “прогнози” рідко збувалися, друзі не нарікали на Колоска: хіба оту Погоду-вертихістку збагнеш, коли в неї сім п’ятниць на тиждень.
Якось Сорока на хвості принесла незвичайну новину: на ділянку має завітати дуже поважна комісія, щоб вибрати найкращого Колоска на шкільну осінню виставку. Ніхто не мав сумніву, що цієї честі буде удостоєний високий і ставний Колосок.
− Поздоровляємо тебе! Вітаємо з майбутньою нагородою!.. − гомоніло колосся, тягнучись до свого товариша.
А він, гордий і самозакоханий, високо задирав голову і шепотівся про щось із самим Вітром-вітровієм.
Та Горобець що залетів на ділянку поклювати зернят, нараз вгамував передчасні пристрасті:
− Годі вам вихваляти задаваку. Він же зовсім порожній.
Усі тільки роти пороззявляли: невже вони схилялися перед пустодзвоном?
Джерело: Рудик Сергій. Колосок / С. Рудик // Пеньок та опеньок : байки / С. Рудик. – Київ, 1969. – С. 4-5.