Back

Як Жолудь дубом став



Як Жолудь дубом став

 

Виріс на гілці Жолудь.

– Який великий, який блискучий! – цвірінькали навколо нього пташки.

А Жолудь потягався, поправляв свого коричневого капелюшка та думав: «Годі, мабуть, дома сидіти, треба на білий світ подивитися та себе показати».

Тільки так подумав, прилетіла птиця Сойка, − чепурна, у блакитно-чорній сукні із сніжно-білими манжетами, з їжакуватим чубчиком на голові. Побачила Жолудя, зраділа:

− Ге-ге-ге! Який великий Жолудь!

Схопила його й полетіла.

Летить Жолудь і не знає, чи йому радіти, чи журитися. Під ним зеленим морем ліс шумить, вгорі чорною крапкою яструб ширяє. Раптом склав яструб крила, каменем униз шугнув.  Злякалася Сойка, у лісовій хащі сховалася.

«Здорово ми від яструба утекли», − подумав Жолудь і тільки хотів похвалити Сойку, а вона його під лапу. Ой-ой-ой, чи не з’їсти його хоче?

А Сойка – тук Жолудя дзьобом. Випорснув він з-під пташиної лапи, кулею вбік відлетів, очі від страху заплющив.  Відкрив лише тоді, як упав на щось м’яке.

− Куди це я потрапив?

А хтось поряд відповідає:

− Добро пожалувати у дупло до Білочки!

Подивився Жолудь, а, крім нього, в дуплі і горіхи, і шишки, і гриб сушений зморшкуватий.

− Ми хоч не з власної охоти сюди потрапили, нас Білка принесла, а ти… ти сам прилетів, хе-хе-хе… − засміявся Гриб.

Жолудь захотів сказати йому щось у відповідь. Як раптом сама господиня дупла з’явилася. Побачила Жолудя, здивувалася:

− Ач, який гарний! Ач, який великий!

Вона навіть з дупла його винесла, щоб краще роздивитися. – І горіхи в мене є, і шишки є, і гриб сушений, тільки Жолудя мені й не вистачало. Чи зараз мені його з’їсти, чи на зиму залишити?

Доки Білка Жолудем милувалася, підкралася до неї Куниця, лісова хижачка. Кинулась Білка тікати, ніби блискавка, з гілки на гілку перестрибує, від страху й Жолудя загубила.

 Полетів він додолу, у мох шелеснув. Тільки-но встиг капелюха поправити, як перед ним Миша лісова з’явилася, радісно лапками  сплескує:

− Буде чим поласувати взимку!

Схопила Жолудя, у нірку потягла.

Опинився Жолудь під землею, лежить бідолаха й чекає, коли його Миша з’їсть. А Миша пішла на полювання та й не повернулася: можливо, її саму лисиця з’їла, можливо, сова занесла.

Лежить Жолудь у мишачій нірці, загубив лік дням.

Всю зиму пролежав.

Коли ж весна прийшла, сонечко землю пригріло, захотів Жолудь на волю. Почав він угору тягтися.

Тягнеться-тягнеться, тягнеться-тягнеться, крізь землю  продирається та й виглянув на світ.

Тільки хотів Жолудь свого капелюшка поправити, коли глядь, а замість капелюшка листячко зеленіє: став він уже не Жолудем, а молодим Дубком.

Отак-то.

Джерело: Прокопенко Ірина. Як Жолудь дубом став / І. Прокопенко // Сонце, Сонечко та Соняшник. – Київ, 1977. – С. 8-10.