Back

Сонце, Сонечко та Соняшник



Сонце, Сонечко та Соняшник

Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами райдуги крапельки роси. Співали птахи, тягнулися до Сонця квіти, а над ними басовито гудів Джміль:

− Ж-ж-жарко... Ж-ж-жарко...

 Йому й справді було жарко, дуже жарко літати з квітки на квітку і збирати сік-нектар.

− Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорс-стоке, − гудів Джміль.

Почуло Сонце та й каже:

− Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріш дозрівали, щоб пташки співали, щоб люди бронзовіли, а… він мене жорстоким назвав…

Образилося Сонце та й сховалося за хмару. Похмуро на світі стало. Квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.

− Що робити? Що робити? Як без Сонечка прожити? − зашепотіли Дерева.

− Я тут, ось я, − сказав хтось тоненьким голоском, і всі побачили маленького жучка, червонокрилого, якого і справді Сонечком звали.

− Хто ти? – здивувалися всі

− Я – Сонечко.

− А ти можеш землю зігрівати? − спитали Дерева.

− Ні, − відповів жучок.

− А можеш так зробити, щоб черешні поспіли?

− Ні, не можу…

− А щоб люди засмагли?

− І цього не вмію, − зітхнуло Сонечко. − Я тільки попелиць знищую, кліщиків павутинних та інших дрібних шкідників.

− І на тому тобі, Сонечко, спасибі, − вклонилися Дерева і знов зашепотіли:

− Що робити? Що робити? Як без Сонечка прожити?

− Може, я допоможу? − спитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.

− А ти можеш землю зігрівати? − спитали Дерева.

− Ні, − відповів  Соняшник.

− А можеш так зробити, щоб черешні поспіли?

− Ні. Не можу.

− А щоб люди засмагли?

− І цього не вмію, −  зітхнув Соняшник, − я тільки олією людей годую.

− І на тому тобі, Соняшник, спасибі, − вклонилися Дерева. А Джміль знов гудів:

−  Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль…

− Жаль? − обурилися Дерева. − А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю!

Вони так розхвилювалися, так розгойдались, аж вітер піднявся.

Розігнав вітер хмари, виглянуло Сонце, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними загудів:

- Ж-ж-жарко… Але не дуже, але не дуже...

Джерело: Прокопенко Ірина. Сонце, сонечко та соняшник / І. Прокопенко // Сонце, Сонечко та Соняшник. – Київ, 1977. – С. 18-20.