Back

Санчо і жовтий змій



САНЧО І ЖОВТИЙ ЗМІЙ

Коли вчителька російської мови Марія Павлівна прийшла на урок, її вразила незвичайна картина: весь клас жував. Діти мовчки сиділи за партами й енергійно працювали щелепами, так, ніби кожному дістався шматок твердого жилавого м’яса і вони ніяк не могли упоратися з ним. Деякий час вчителька здивовано спостерігала за дітьми, потім запитала:

- Що це означає?

На останній парті засміялися.

-  Чому всі жують? – Учителька почала сердитись. – Хіба ви не встигли попоїти на великій перерві?

Дехто припинив жувати.

-  Негайно всі припиніть жувати!

Перша парта рипнула, і підвелась повна, кругловида дівчинка з двома коротенькими тугими кісками.

-  В нашому класі іноземець!

Дівчинка сіла й знову заходилася жувати.

-  Яке це має відношення до їжу під час уроку? – запитала Марія Павлівна.

І тоді з четвертої парти піднявся смугловидий хлопчик. Його чорні очі палали нестримною цікавістю. Він, напевне, ніяк не міг зрозуміти. Чому сердиться вчителька, - раптом рішуче підійшов до неї і простягнув пакетик в яскравій обгортці.

-  Будь ласка, сеньйоро, пригощайтесь… Це… хороший… гумка. На лимонному екстракті.

- Дякую, - розгублено сказала Марія Павлівна, розглядаючи новенького, в якому з першого погляду можна було пізнати мешканця заморської країни.

-  Як тебе звати?

-   Санчо. Санчо Родрігес. А вас, сеньйоро?

-  Мене звуть Марія Павлівна… І я не сеньйора, а сеньйорита.

- Сеньйорита Марія! – повторив Санчо. – Сеньйорито Марія, чому ви не дозволяєте дітям жувати на уроці? Курити у нас теж не дозволяється, але жувати…

- Санчо, - Марія Павлівна поклала хлопчикові руку на плече, - у нас так не заведено. У нас взагалі не жують гумку… навіть на лимонному екстракті. Сідай, Санчо.

Хлопчик ледь нахилив голову і пішов на місце.

-  Зараз дістаньте зошити, буде диктант, - сказала вчителька. – а ти, Санчо, можеш не писати.

-  Дякую, сеньйорито Ви дуже добра… Але я хочу спробувати.

- Спробуй. Я диктуватиму повільно.

- Я нароблю сто помилок, - прошепотів Санчо своїй сусідці й почервонів, від чого його смагляве обличчя стало ще темнішим. – Я вивчав російську вдома, але… мало добре.

- Ти не пиши, - порадила сусідка.

-  Я мушу.

В цей час «сеньйорита Марія» підійшла до Санчо й тихо сказала:

-  Якщо тобі з незвички важко, можеш трохи пожувати свою… гумку.

- Ви дуже… великодушна! – вигукнув Санчо, скочив на парту й викинув через кватирку всі запаси гумки на лимонному екстракті.

Джерело: Яковлєв Ю. Санчо і жовтий змій : повість / Ю. Яковлєв. – Київ, 1977. – С. 6-8.