Санчо і жовтий змій
САНЧО І ЖОВТИЙ ЗМІЙ
Коли вчителька російської мови Марія Павлівна прийшла на урок, її вразила незвичайна картина: весь клас жував. Діти мовчки сиділи за партами й енергійно працювали щелепами, так, ніби кожному дістався шматок твердого жилавого м’яса і вони ніяк не могли упоратися з ним. Деякий час вчителька здивовано спостерігала за дітьми, потім запитала:
- Що це означає?
На останній парті засміялися.
- Чому всі жують? – Учителька почала сердитись. – Хіба ви не встигли попоїти на великій перерві?
Дехто припинив жувати.
- Негайно всі припиніть жувати!
Перша парта рипнула, і підвелась повна, кругловида дівчинка з двома коротенькими тугими кісками.
- В нашому класі іноземець!
Дівчинка сіла й знову заходилася жувати.
- Яке це має відношення до їжу під час уроку? – запитала Марія Павлівна.
І тоді з четвертої парти піднявся смугловидий хлопчик. Його чорні очі палали нестримною цікавістю. Він, напевне, ніяк не міг зрозуміти. Чому сердиться вчителька, - раптом рішуче підійшов до неї і простягнув пакетик в яскравій обгортці.
- Будь ласка, сеньйоро, пригощайтесь… Це… хороший… гумка. На лимонному екстракті.
- Дякую, - розгублено сказала Марія Павлівна, розглядаючи новенького, в якому з першого погляду можна було пізнати мешканця заморської країни.
- Як тебе звати?
- Санчо. Санчо Родрігес. А вас, сеньйоро?
- Мене звуть Марія Павлівна… І я не сеньйора, а сеньйорита.
- Сеньйорита Марія! – повторив Санчо. – Сеньйорито Марія, чому ви не дозволяєте дітям жувати на уроці? Курити у нас теж не дозволяється, але жувати…
- Санчо, - Марія Павлівна поклала хлопчикові руку на плече, - у нас так не заведено. У нас взагалі не жують гумку… навіть на лимонному екстракті. Сідай, Санчо.
Хлопчик ледь нахилив голову і пішов на місце.
- Зараз дістаньте зошити, буде диктант, - сказала вчителька. – а ти, Санчо, можеш не писати.
- Дякую, сеньйорито Ви дуже добра… Але я хочу спробувати.
- Спробуй. Я диктуватиму повільно.
- Я нароблю сто помилок, - прошепотів Санчо своїй сусідці й почервонів, від чого його смагляве обличчя стало ще темнішим. – Я вивчав російську вдома, але… мало добре.
- Ти не пиши, - порадила сусідка.
- Я мушу.
В цей час «сеньйорита Марія» підійшла до Санчо й тихо сказала:
- Якщо тобі з незвички важко, можеш трохи пожувати свою… гумку.
- Ви дуже… великодушна! – вигукнув Санчо, скочив на парту й викинув через кватирку всі запаси гумки на лимонному екстракті.
Джерело: Яковлєв Ю. Санчо і жовтий змій : повість / Ю. Яковлєв. – Київ, 1977. – С. 6-8.