Back

Журка і Петя



Журка і Петя

Ручного журавля, здається, ніколи інакше як Журкою не кликали. Був і у мене такий журавель, породи  красавка і звали ми його теж Журкою.

Всі любили і поважали Журку за надзвичайну солідність. Навіть кури, з якими він годувався.

Багато цікавого можна розповісти про ручного журавля: і як він інколи танцює, і як не дає курям між собою битись. Та про це вже писали.

Мені хочеться розповісти про відносини Журки і півня Петі.

Півень — це, звичайно, дуже темпераментна і горда птиця, а журавель теж горда і надзвичайно солідна птиця.

Бувало вийдеш на ґанок, покличеш: ціп-ціп-ціп, − і всі кури з півнем на чолі мчать на сніданок, а журавель іде повагом.

Кинеш журавлю шматочок хліба, він спочатку нахилить голову набік, подивиться своїм рубіновим оком, тоді клюне.

А вже в Петі, у того інша хватка: він, не роздивляючись, бігом підліта і, поки журавель гляне, хліб уже в Петиному волі.

Вийшло так: або недоїдати Журці, або солідність втрачати.

Та Журка знайшов вихід. Зорієнтувався і прийняв нову тактику: поки ще кинутий йому хліб до землі не долетів, він, як блискавка, до Петі − та як уріже його своїм гострим кинджалом-дзьобом! Петя навтіки, а Журка тоді солідно нахилить голову, гляне на хліб і, не поспішаючи, клюне.

Урахувавши це, Петя перестав на Журчин хліб навіть дивитись...

Дуже солідна птиця Журка!

Джерело: Литвиненко Валентин Гаврилович. Журка і Петя / В. Г. Литвиненко // Про маленьких друзів : оповідання / В. Г. Литвиненко. – Київ, 1959. – С. 19-20.