Олениця та Кабан
.jpg)
ОЛЕНИЦЯ ТА КАБАН
У польських та угорських горах Олениця, побачивши домашнього Кабана, стала вітатися:
— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радію, що вас...
— Пощо ти, негідна простачко, настільки непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан. — Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент і що рід мій походженням із найшляхетніших бобрів, а замість єпанчі я для характеру ношу на публіці здерту з вівці шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як і раніше, риєте землю і ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.
Сила. Годі начудуватись із дурнів, що вельми зневажили і відкинули чистий і безцінний бісер добродійства лише для того, щоб продертися до чину, зовсім не спорідненого собі. Який змій їм нашептав на вухо, що ім’я та одіж змінить їхнє буття, а не чесне життя, гідне чинові? Чи це не достеменні Езопові граки, котрі вдягаються в чуже пір’я? Подібне, отак створене, життя нагадує корабля, в якому їхали морем одягнуті по-людському мавпи, а жодна не вміла керувати. Коли хто має освічене око, скільки бачить він ослів, одягнутих у левині шкури! А пощо одягнуті? Для того, щоб повніше жити рабськими своїми вибаганками, турбувати людей і проламуватися крізь паркани цивільних законів. І ніхто з достойних честі за непоштивість не сердиться більше за тих мавп, ослів та кабанів. Є стародавня еллінська приказка: «Мавпа мавпою і в золотім уборі».
Джерело: Сковорода Григорій. Олениця та Кабан: байка / Григорій Сковорода // Григорій Сковорода – дітям. – Львів, 2017. – С. 78-79.