Сковорода, Григорій Савич
Григорій Савич Сковорода
(1722–1794)
Григорій Савич Сковорода – поет, байкар, перекладач, мандрівний філософ. Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині. Початкову освіту здобув у місцевого дяка; згодом закінчив церковно-парафіяльну школу.
У 1738 році вступив до Києво-Могилянської академії. Навчався з перервами понад 10 років, опанував давньоєврейську, грецьку, латинську мови. Пізніше Г. Сковорода навчався за кордоном, а з 1759 року почав викладати у Харківському колегіумі.
У 1769 році Г. Сковорода обрав стезю мандрівного філософа і протягом 25 років відвідав багато міст і сіл України, проповідуючи свої ідеї та світогляд.
Пішов із життя 9 листопада 1794 року у с. Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині.
Творча спадщина Г. Сковороди складає два великих томи. Провідне місце займають філософські трактати й діалоги. Серед літературного доробку – збірка поетичних творів «Сад божественних пісень», книга байок «Байки Харківські», притчі, прозові та поетичні переклади з античної літератури.
| Публікації |
|---|
| Собака і вовк |
| Пісня |
| Олениця та Кабан |
| Два коштовні камінці – діамант і смарагд |
| Гей ти, пташко жовтобоко… |
| Байка про котів |