Лісовий цар
Лісовий цар
(з Гете)
Хто їде в негоду тим лісом густим?
То батько, спізнившись, і хлопець із ним!
Обнявши, малого в руках він держить,
Його пригортає, його він пестить.
«Чом личко сховав ти, мій синку малий?»
«Ой тату! Чи бачиш? – он цар лісовий:
У довгій киреї, в короні… дивись!»
«То, синку, тумани навкруг простяглись».
«Мій хлопчику любий! До мене сюди
На луки зелені ти гратись іди;
В моєї матусі є пишні квітки,
Гаптовані злотом тобі сорочки».
«Ой тату, він кличе на луки рясні,
І квіти, і злото дає він мені».
«Нема там нічого, мій синочку. Цить!
То вітер між листям сухим шелестить».
«До мене, мій хлопче! в дібровах густих
Дочок уродливих побачиш моїх:
Вестимуть таночок і будуть співать,
Співаючи, будуть тебе колихать».
«Ой тату мій, тату! Туди подивись:
В танку королівни за руки взялись»
«О ні, усе тихо у темряві там:
То верби старії схились гіллям».
«Мене, хлопче, вабить урода твоя:
Чи хочеш – не хочеш, візьму тебе я!»
«Ой тату! Вже близько!.. він нас дожене!..
Він давить, він душить, він тягне мене!..»
Наляканий батько не їде – летить…
А хлопець нудьгує, а хлопець кричить.
Добіг він додому і дивиться він:
В руках уже мертвий лежить його син.
Джерело: Грінченко Борис. Лісовий цар / Б. Грінченко // Вибрані твори : в 2 т. / Б. Грінченко. — Київ, 2008. — Т. 1 — С. 52.