«Малесенька, малюсінька, манюнька…»
Малесенька, малюсінька, манюнька,
одним одна, самісінька-сама,
на яблуньці розкрила дзьобик брунька,
а навкруги – куди не глянь – зима.
Така стоїть у світі холоднеча!
Такі сніги! А брунька – за своє:
лишень розкрила дзьобик – і щебече,
витьохкує, цвірінькає, кує.
Та все про те, що літо – недалечко.
Про те, що дзьобик – це іще не все:
крім нього, в неї ж є ще і гніздечко,
в якому вона яблучко знесе.
Кичинський А. «Малесенька, малюсінька, манюнька…» / А. Кичинський // Срібна голка і нить золота. - Херсон, 2010. - С. 102.