Ніч у лісі. Невдале полювання
Ніч у лісі.
Невдале полювання
Несподівано весь ліс стривожило голосне виття. Це на галявину вийшов вовк. Він був зовсім незадоволений полюванням і, побачивши тоненький місяць, став йому скаржитись на свою нудьгу і невдачі.
— Добре тобі, що стільки зірок висипало, розважають тебе. А в мене ще їжі не досить. Як же тут не завити? Може, доведеться перебиватися дріб'язком — мишами?
Все це він розказував терплячому слухачеві — місяцеві. А той собі байдуже освітлював галяву і вовка, потроху посуваючись до лісової гущавини. В цей час почувся якийсь тріск, і вовк сторожко підняв гострі вуха.
Здається, доля усміхнулась йому. Злякано озираючись на всі боки, на галявину вискочив заєць.
— Це ти порушуєш мій спокій? Саме тебе мені й треба!?Бідний заєць, міцно притиснувши вуха, дременув через хащі.
— А, ти он як! Ну, недарма ж усі в лісі знають, що вовка ноги годують. Позмагаємось!
Заєць метнувся ліворуч, щоб заплутати свої сліди, а вовк рвонув слідом за ним.
Не тямлячи нічого, заєць летів уперед і вже був далеченько від галявини, коли от тобі й раз — не пощастило довговухому!
Поміж кущів майнув знайомий хвіст лисиці. Ця хитрунка, звичайно, хотіла випередити вовка і вже вважала, що зайчатина належить їй.
Не роздумуючи, заєць наліг на свої міцні довгі ноги. Петляючи та роблячи вигадливі зигзаги, він зовсім забив памороки лисиці.
Яскраву шубку лисиці помітив і вовк.
— Ого! Здається, полювання буде як слід. Це ж зрозуміло всім, що такому славетному мисливцеві більше личить мати за здобич оцю підступну лисицю, аніж якогось нікчемного зайця.
І він прискорив свої стрибки.
А лисичка зиркнула на вовка, і у неї майнула думка:
— Оцей шибайголова вже зазіхає на мою шубку! Ну, чого там про зайця клопотатись. Хай йому грець! У небезпеці власна шкура. Таж вовка зараз так заплутаю, що він мене не спіймає. А недалечко і борсуча нора. Там я відвоювала верхній поверх. Сховаюсь!
Тим часом довговухий скористався хвилинкою збентеження своїх переслідувачів і ще швидше дременув у темну хащу. Блискавично побігли назад берізки й осики, клени і дуби — усе переплуталось у заячих очах. Він здибав великий гіллястий кущ і причаївся під ним. Та так, що його і помітити не можна було.
Вовк, нарешті, зрозумів, що здобич розбіглася хто куди.
— Зовсім не поталанило, — роздратовано мовив сам собі. — Доведеться рушити на узлісся. Може, якусь мишу здибаю.
І він підтюпцем побіг дорогою...
Джерело: Іваненко Валерія Володимирівна. Невдале полювання // Ніч у лісі : [оповідання] / В. В. Іваненко. – Київ, 1967. – С. 11-12.