Ти скажи, дідусю, що це?
«Ти скажи, дідусю, що це?»
Хлопчик книжку відкриває,
Й заглядає ніжно в очі,
І голівкою киває:
– Ти скажи, дідусю, що це?
– Це хмаринка, а це – дощик
Нашу землю напуває.
– Ти скажи, дідусю, що це?
Що від дощику сховає?
– А від дощику, Максимку,
І сніжинки, що кружляє,
Чи це влітку, а чи взимку
Парасолька захищає.
– Парасолька хоче пити?–
Й брівки хитро піднімає.
Як онуку пояснити,
Що на відповідь чекає?
Й знову пальчик на малюнку.
– Ти скажи, дідусю, що то?–
Обриває знову думку
І показує болото.
– Як рясний пройшовся дощик,
Утворилося болото.
– Ти скажи, дідусю, що це?
Пальчик мій зовсім не мокрий!
Дощик йде, дідусю? – Звісно!
На малюнку – повні діжки.
– То скажи мені: навіщо
Він ховає свої ніжки?
– Зовсім ніжки не ховає,
І не бігає, й не скаче,
Просто в нього їх немає.
– І тому так гірко плаче?
Ні-і-і, дідусю, він маленький
І не вміє говорити.
Має ніжки ще слабенькі,
То й не пробує ходити.
А тому сказати треба,–
І серйозно подивився.–
Дощик падає із неба,
Бо ходити не навчився!
Джерело: Панчук С. М. Ти скажи, дідусю, що це? / С. М. Панчук // Особливий подарунок : вірші і казка / С. М. Панчук. — Чернівці, 2011. — С. 13-15.