Що шепотіли дві Берізки
Що шепотіли дві Берізки
На узліссі, на тому самому узліссі, де, крім кучерявого Клена, росли дві молоденькі Берізки і стояв замшілий Пеньок, ясно світило сонце. Клен весело поглядав на всі боки, Пеньок куняв на осонні, а Берізки все щось шепотіли, схиляючись одна до одної. Поглянув на них Клен і каже:
– Це нечесно: у компанії не повинно бути секретів.
Пеньок розплющив одне око:
– чого вони ото шепочуть, та шепочуть, та….. шепочуть... – та й знов задрімав.
– Хто шепоче? Про що? – підскочила до Пенька Сорока, але той вже не розплющив ока.
Сороку мучила цікавість – як же це так, вона, було, завжди перша довідається про всяку новину, а тут вона нічого не знає.
Крутилася Сорока, крутилася і враз побачила, на свої очі побачила, як дві молоденькі Берізки схилилися одна до одної.
– Що ж вони шепочуть? Що? Сорока просто вмирала з нетерпіння, вона крутилася на всі боки, виглядаючи на узліссі щось цікаве. Та й помітила. У гіллі на вербі висіло гніздо. Це було незвичайне гніздо, – чи то гніздо, чи рукавичка. Ще тиждень тому тут не було ніякого гнізда, а зараз ось воно. Он про що, виходить, шепочуть Берізки, – про нове гніздо, дуже вже воно гарне, тепле, м?яке. І висить на тоненьких гілочках, – нехай спробує якийсь хижак дістатися. Ну й гніздо, оце-то гніздо! Хто ж то його збудував?
Озирнулася Сорока й побачила Дятла.
– Скажи, Дятле, чи не твоє оце гніздо, на рукавичку схоже?
– Ні, – мовить Дятел, – я таких гнізд не будую, я собі гніздо видовбую. – І він застукотів своїм міцним, як долото, дзьобом.
– А-а, це, мабуть, гніздо Дрімлюги, – здогадалася Сорока.
– Атож, – відмахнулася пташка Дрімлюга, – я зовсім гнізда не будую, просто на лісовій підстилці пташенят висиджую.
І Рибалочка від гнізда-рукавички відмовився.
– Я, правда, теж гарне гніздо збудував, тепле, як із повсті, а зовні мохом та лубом обтулив, щоб непомітне було. Та де там моєму гніздечкові до цього. Це, видно, великого майстра діло.
– Ах, де мені таке збудувати, – проворкувала Горлиця, – я складу кілька гілочок на гілляці, ото й гніздо. А рукавичку чи не Іволга зробила, бо й вона своє гніздо підвішує.
– Hi, – заперечив Грак, у Іволги гніздо подібне до корзиночки, а це ж тобі геть як рукавичка.
Хто ж, хто збудував гніздо? На всі голоси цвірінькали птахи, хто ж це такий умілець? Мабуть, якась заморська птаха, де вже нашим таке зробити.
А тут зненацька прилетіла пташка, така маленька, навіть за Горобця та й то менша, така собі пістрявенька, свиснула тоненько. У гніздо-рукавичку полізла. І всі пізнали в ній Ремеза. Оце тобі й заморський гість!
Розлетілися птахи кожен до свого діла, хто гніздо доробляти, хто пташенят висиджувати, залишилася на Пеньку сама Сорока.
А Берізки раділи весні і сонцю, тішилися квітами і пташиним співом, своїм новим убранням і кучерявим сусідом Кленом. Про це й шепотіли.
Джерело: Прокопенко Ірина Миколаївна. Що шепотіли дві Берізки / І. Прокопенко // Що шепотіли берізки : казки / І. Прокопенко ; мал. С. Іпатьєва. – Київ, 1973. – С. 19-23.