Казка про Їжачка
Казка про Їжачка
Жили та були в лісі Їжачок зі своєю мамою. Мати Їжачиха частенько казала синові:
– Ой, слухайся, синку, не станеш слухатися, – лихо тобі буде..
Вона говорила це так часто, що маленькому Їжачкові набридло слухати. Туди не йди, цього не можна…
«Літо й так коротке, не встигнеш набігатися, як зима приходить, а взимку треба спати, – думав він, гуляючи в лісі, – а тут туди не йди, цього не можна....». І чого йому боятися, хіба він не знає, як від ворога устерегтися: ось трапилися назустріч Лис або Вовк, а я раз – згорнувся клубочком, спробуй візьми, уколешся об мої голки – заскиглиш. І здавалося Їжачкові, що все він знає і боятися йому нема чого.
– Одного разу вранці, коли пожовклі берези шепотіли про прихід осені, Їжачок збирав гриби. Та вони щось рідко попадалися – осінь була суха. Біжить він лісом і раптом бачить, як щось сіре повзе по землі.
– «Що воно таке?» – подумав Їжачок, нерішуче зупиняючись.
Біжи, дурний! - гукнув Заєць, майнувши стрілою.
– Куди бігти? Навіщо? – спитав Їжачок, але Зайця й сліду вже нема.
Бачить Їжачок: звірі один за одним біжать повз нього.
– Пожар... кар!.... кар! – кричали птахи, злітаючи з насиджених місць.
«Хто ж він, і чому від нього всі тікають?» – дивувався Їжачок.
Аж тут із-за сивого диму хтось виглянув - красивий, як лісові квіти саранки, що тремтіли під вітром. Він скакав по сухих гілках і весело потріскував.
– «Який він гарний, треба з ним познайомитися» – вирішив Їжачок.
– Згориш... Ш... Ш, – прошипів Вуж, квапливо звиваючись, але Їжачок не звернув на нього уваги. Адже він був неслухом і не знав, що таке вогонь.
Тільки-но він потягся своїм гострим рильцем, аби понюхати цю тремтливу квітку, як вискнув від болю й відскочив назад. Кинувся Їжачок тікати лісом. Біг, біг, аж ось добіг до Пенька, що дрімав на осонні. Подивився Їжачок навколо – місце чуже, незнайоме.
– Де ж моя хата? Де мама? Куди ж мені йти додому?
– Вгадай, скільки кілець у мене на зрізі, – озвався Пеньок, – то скажу.
Не знав цього Їжачок.
– Полічи, – пробурчав Пеньок, – то й знатимеш.
Хоч і не вмів Їжачок рахувати, та до ста з бідою підрахував.
– Правильно, – а тобі йти он до того мурашника, далі Мурашня тобі дорогу покаже.
Прийшов Їжачок до мурашника:
– Мурашки, Мурашки, покажіть мені дорогу додому.
Бігають Мурахи біля своєї домівки, все шось носять. Ніколи Мурахам, треба поспішати, он пізня осінь вже надходить.
– Іди на південь від нас, – кажуть. І знову вже метушаться.
А Їжачок не знає, де південь. Поплентався він далі, сам не знаючи куди. Обсмалений ніс болів, ноги від утоми ледве переступали. Невдовзі, зовсім знесилівши, притулився він до купи сухого хмизу.
Тут і знайшла його мама.
– Заблукав я, – захлипав Їжачок.
– Казала я тобі: слухайся, синку, бо лихо тобі буде. Казала я тобі...
Що кажуть у таких випадках мами, всі знають.
А Їжачок відтоді став дуже слухняний, – коли мама скаже: туди не йди, він не йде, a робить, як мама скаже.
Джерело: Ірина Прокопенко. Казка про їжачка / І. Прокопенко // Що шепотіли дві берізки / І. Прокопенко. – Київ,1973. – С. 24-31.