Назад

Казка про Їжачка



Казка про Їжачка

Жили та були в лісі Їжачок зі своєю мамою. Мати Їжачиха частенько казала синові:

– Ой, слухайся, синку, не станеш слухатися, – лихо тобі буде..

Вона говорила це так часто, що маленькому Їжачкові набридло слухати. Туди не йди, цього не можна…

«Літо й так коротке, не встигнеш набігатися, як зима приходить, а взимку треба спати, думав він, гуляючи в лісі, – а тут туди не йди, цього не можна....». І чого йому боятися, хіба він не знає, як від ворога устерегтися: ось трапилися назустріч Лис або Вовк, а я раз – згорнувся клубочком, спробуй візьми, уколешся об мої голки – заскиглиш. І здавалося Їжачкові, що все він знає і боятися йому нема чого.

Одного разу вранці, коли пожовклі берези шепотіли про прихід осені, Їжачок збирав гриби. Та вони щось рідко попадалися – осінь була суха. Біжить він лісом і раптом бачить, як щось сіре повзе по землі.

«Що воно таке?» подумав Їжачок, нерішуче зупиняючись.

Біжи, дурний! - гукнув Заєць, майнувши стрілою.

Куди бігти? Навіщо? спитав Їжачок, але Зайця й сліду вже нема.

Бачить Їжачок: звірі один за одним біжать повз нього.

Пожар... кар!.... кар! кричали птахи, злітаючи з насиджених місць.

«Хто ж він, і чому від нього всі тікають?» – дивувався Їжачок.

Аж тут із-за сивого диму хтось виглянув - красивий, як лісові квіти саранки, що тремтіли під вітром. Він скакав по сухих гілках і весело потріскував.

«Який він гарний, треба з ним познайомитися» вирішив Їжачок.

Згориш... Ш... Ш, прошипів Вуж, квапливо звиваючись, але Їжачок не звернув на нього уваги. Адже він був неслухом і не знав, що таке вогонь.

Тільки-но він потягся своїм гострим рильцем, аби понюхати цю тремтливу квітку, як вискнув від болю й відскочив назад. Кинувся Їжачок тікати лісом. Біг, біг, аж ось добіг до Пенька, що дрімав на осонні. Подивився Їжачок навколо – місце чуже, незнайоме.

Де ж моя хата? Де мама? Куди ж мені йти додому?

Вгадай, скільки кілець у мене на зрізі, – озвався Пеньок, – то скажу.

Не знав цього Їжачок.

Полічи, – пробурчав Пеньок, – то й знатимеш.

Хоч і не вмів Їжачок рахувати, та до ста з бідою підрахував.

Правильно, – а тобі йти он до того мурашника, далі Мурашня тобі дорогу покаже.

Прийшов Їжачок до мурашника:

– Мурашки, Мурашки, покажіть мені дорогу додому.

Бігають Мурахи біля своєї домівки, все шось носять. Ніколи Мурахам, треба поспішати, он пізня осінь вже надходить.

Іди на південь від нас, – кажуть. І знову вже метушаться.

А Їжачок не знає, де південь. Поплентався він далі, сам не знаючи куди. Обсмалений ніс болів, ноги від утоми ледве переступали. Невдовзі, зовсім знесилівши, притулився він до купи сухого хмизу.

Тут і знайшла його мама.

Заблукав я, – захлипав Їжачок.

Казала я тобі: слухайся, синку, бо лихо тобі буде. Казала я тобі...

Що кажуть у таких випадках мами, всі знають.

А Їжачок відтоді став дуже слухняний, – коли мама скаже: туди не йди, він не йде, a робить, як мама скаже.

         Джерело: Ірина Прокопенко. Казка про їжачка / І. Прокопенко // Що шепотіли дві берізки / І. Прокопенко. – Київ,1973. – С. 24-31.