Собака, що лазив на дерево
Собака, що лазив на дерево
Ми познайомилися з ним надворі, і він став ходити до мене в хату.
Я сиджу і читаю, а він спить біля столу.
Бувало й так, що сам стомишся і заснеш, поклавши голову на стіл.
Але більше спав Джек, а я читав.
— Джек! — кажу я тихо, наче це слово в книжці написано. Лежить — тільки вуха настовбурчив. Джек! — трохи голосніше. Устав і дивиться на мене, а я нібито й не бачу, читаю.— Джек! — уже голосно, а сам дивлюся в словника. Стриб! І вже він на словнику.— Ну, ходім погуляймо.
Куди я, туди й він. Сховаєшся від нього — шукає, гавкає, а як довго нема, то й скавчить. Біжиш — і він біжить. Сядеш — він лягає спати.
Було у дворі старе, товсте, похиле дерево.
Якось я вибрався на те дерево з книжкою і взявся читати. Джек бігав, бігав навколо дерева, просився, плакав, коли як стрибне на дерево, пробіг трохи вгору й зірвався.
Я сиджу тихо — чи не злізе сам на похилий стовбур?
Ще раз розігнався і вибрався на перше коліно дерева. Подививсь угору і — до мене.
Та там аж скільки п’явся — вище злізти не міг.
Другого дня пішли ми знов у двір. Довго старався Джек, разів зо три покотивсь униз, та все ж вибрався з розгону на другу розвилку дерева.
Джерело: Йогансен Майк. Собака, що лазив на дерево / Майк Йогансен // Собака, що лазив на дерево : оповідання / Майк Йогансен ; упоряд. та літ. оброб. Б. Чайковського ; худож. Т. Капустіна. – Київ, 1989. – С. 7.