Чи потрібно нам жити вічно?

     Мені б хотілося висловити свій погляд на тему життя. Що краще: жити вічно й бачити як навколо вирують події історії чи, "відбувши" сімдесят - вісімдесят (у кращому випадку) років, помирати вдома?
     Звісно, душа, за думкою багатьох, полетить у далеку путь на небо й все почнеться знову, але не буде ані печалі, ані болю. А якщо ні? А раптом залишиться лише чорна прірва й тиша? Як щодо земного життя? Воно єдине і прекрасне. За сто років можна побувати в багатьох країнах, дослідити світову культуру, пізнати таємниці космосу, ще за сто - довідатись чи зможе людина літати, чи поряд інопланетні цивілізації, де істина про виникнення людства.
Але чи будете ви при цьому щасливими? Навколо помиратимуть близькі люди, родичі, друзі. Ви переживете родину, не побудуєте власну сім'ю. Виявляється безсмертя - не така вже й приємна перспектива. Воно не існує окремо від самотності. Проте й у звичайному житті її вистачає. Можливо, потрібно використовувати кожну хвилину як епоху, як століття. Насичувати її, додавати яскравих відчуттів, поєднувати романтичні й меланхолійні барви з екстремальними вчинками, діями; не забувайте й про кохання та друзів. Інколи сенс життя в поєднанні цих речей.
     Існує твердження, що помирати не так боляче й гірко, коли є що згадати. Давайте робити й творити добро, про нього згадають обов'язково. На мою думку, разом з добром приходить безсмертя. Його потрібно заслужити як великий Божий дар. Адже поки про людину говорять - вона жива. Михайло Булгаков казав:
    "Рукописи не горят, умирают в огне люди".
    Ми маємо залишити по собі золотий, священний рукопис життя.
    Наступні покоління обов'язково вигадають елексир вічної молодості, але чи буде він потрібний - вирішувати зараз нам.

 

 
А що Ви думаєте з цього приводу?
Якщо Ви хочете написати нам листа, натисніть тут

До початку розділу
До сторінки Державної бібліотеки України для дітей