Вертеп

      Чи дивиною було б побачити вертеп на львівських вулицях? Звичайно, ні. У Галичині ця різдвяна традиція, можна сказати, процвітає. Причин багато: це і галицький консерватизм, це і можливість підзаробити (нажаль, найчастіше це є головним арґументом).
      А що б Ви сказали про Київ чи Суми? Нажаль уявити важко. Але таке теж буває. Тільки вертеп - львівський. Створений зусиллями ЛОО "Молода Просвіта". Візит у Суми був третьою різдвяною мандрівкою молодопросвітян на Східну Україну. Перші дві простяглись у Донецьк та Луганськ.
      Кілька днів у Сумах та у Києві були досить яскравими та красномовними. У Києві вуличні виступи молодопросвітян сприймались швидше, як цирк ніж як різдвяне святкове дійство. Для киян природніше та зрозуміліше було почути привітання із Різдвом Христа з вуст "кобіт легкої поведінки". Важко забути скупі обличчя людей, які сприймали за жебрака чортика, який збирав гроші. Чи не єдиним приємним спогадом з Києва для нас будуть розчулені обличчя старших людей. В
      Сумах ми перебували три дні. Нас приймав місцевий осередок СУМу. В перший же день, після перепочинку, ми дали один виступ у сільському клубі - приміщенні, яке перебувало у надиво доброму стані. Дали ми там виступ. Важко сказати чи щирі були оплески глядачів після нашого виступу, бо саме після нас мала відбутись дискотека.
      Наступного дня наша програма була насиченішою: інтернат, банківська академія та артінстититут. В інтернаті як недивно, діти говорили між собою нормальною українською мовою. Це звучить трохи незрозуміло, але справа у тому, що там у Сумах люди, звичайно, вміють розмовляти українською. Але, по-перше більшість погано знає цю мову, а по-друге не вживає її у приватному спілкуванні. Досить приємно було відчути неприховану цікавість дітей до вертепу. А ще приємніше було побачити спеціально приготовану для нас, так би мовити, культурну програму. Полягала вона у "добровільно-примусовому" виступі дівчаток, котрі відспівали нам колядки разом із своєю дорослою наставницею. Відбувалось це все у невеличкому кабінеті, у якому було зроблено своєрідний музей українськості. Його створила та сама пані наставниця. Знову ж таки приємно, що на Сході є люди, яким не "в падло" щось робити для свого народу.
      Наступною була Українська Академія Банківської Справи. Ми заколядували вже на вулиці, при вході, бо цього потребували телевізійники. Потрапивши в академію, я був вражений побаченим. Туди "вгатили" стільки грошей, що всі приміщення обладнані за сучасними стандартами, усі двері (навіть в туалетах) - дубові, є тренажерний зал, величезний спортзал, у буфеті телевізор за кілька тисяч баксів і так далі, і тому подібне. А сама академія функціонує лише п'ять років. Рік навчання коштує 2500 грв. Має два корпуси. Ще я там побачив величезне погруддя. Я подумав, що це Ленін чи Брєжнєв, зважаючи на вигляд скульптури. Виявилось це був Кучма… А ми виступили у невеличкому залі, з невеличкою студентсько-викладацькою аудиторією (зважаючи на те, що там навчаються діти чиновників та бізнесменів, чогось більшого очікувати було б невиправданим оптимізмом), отримали свою порцію оплесків, почастувались на фуршеті (власне, що почастувались, бо шампанським, цукорками, канапками та фруктами не наїсишся) та й поїхали в артінститут.
      Почувши, слово "артінститут", я подумав, що це якийсь мистецький навчальний заклад. Виявилось це був артилерійський інститут. Тут якихось особливих зручностей помічено не було. Був лиш величезний і холодний зал на половину заповнений солдатами. Їм сподобався наш виступ. Правда, вони по своєму розуміли вислови на кшталт: "Так нема й чого давать" (малось на увазі їжу, що малось на увазі солдатам, неважко здогадатись). А циганка пройшовшись залом, подарувала хлопцям еротичних фантазій на півроку. Словом все було непогано, не було тільки почастунку та подяк від начальства інституту… Останній день перебування в Сумах теж був насичений. Ми виступали в місцевому універі, в дитсадку і у селі Северинівка. Універ нічим не здивував. Скромне (тобто бідне) приміщення, назагал байдужі студенти, яким було "в падло" прийти і скнара ректор, який дав за коляду пару гривень (а його виремонтований кабінет відчутно контрастував з універом).
       Потім був садочок. А ми були частиною новорічної програми. Відчувалось, що маленьким сумчанам подобався вертеп. Приємно було слухати подяки.
      А під кінець ми потрапили до села Северинівка. Виступили у клубі. Там було дико холодно. Але нас зігрівало захоплення глядачів. А потім була вечеря (справжня вечеря!). На столі стояла, між іншим, "мінеральна" вода, яка виявилась насправді самогоном, тому "Северинівку" ми перейменували на "Наливайлівку".
      Але настав час від'їзду. Ще день, проїздом, ми були в Києві. Але в нас вже не були ні сили, ні бажання виступати на київських вулицях. Тож обмежились екскурсіями.
      А наступного дня ми були у Львові, за яким встигли скучити.

 
А що Ви думаєте з цього приводу?
Якщо Ви хочете написати нам листа, натисніть тут

До початку розділу
До сторінки Державної бібліотеки України для дітей