|
Стисла біографічна довідка |
Матеріали з Інтернету:
Василь Олександрович Мисик [Електронний ресурс] : біографія// Ukrlit : [вебсайт]. — Режим доступу: https://ukrlit.net/biography/misik.html (дата звернення: 10.10.2024). — Назва з екрана.
Мисик Василь [Електронний ресурс] // Енциклопедія сучасної України : [вебсайт]. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-64643 (дата звернення: 10.10.2024). — Назва з екрана.
Мисик Василь [Електронний ресурс] : біографія // Українська поезія та література : [вебсайт]. — Режим доступу: https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/mysyk-vasyl-biografiya/ (дата звернення: 10.10.2024). — Назва з екрана.
Мисик Василь Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [вебсайт]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Мисик_Василь_Олександрович (дата звернення: 10.10.2024). — Назва з екрана.
Руденко Н. Дядя Вася – Василь Олександрович Мисик, яким я його пам’ятаю [Електронний ресурс] / Н. Руденко // Радіо Свобода : [вебсайт]. — Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/24624375.html (дата звернення: 10.10.2024). — Назва з екрана.
У фондах НБУ для дітей:
...З порога смерті... : письменники України – жертви сталін. репресій. Вип. 1 / упоряд., передм. О. Мусієнко ; худож. О. Яцун. — Київ : Рад. письменник, 1991. — 494 с. : іл. — [C. 329-332].
Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : антол. 1917-1933 : поезія — проза — драма — есей / Ю. Лавріненко ; упоряд., передм., післямова Ю. Лавріненка ; післямова Є. Сверстюка. — 7-е вид. — Київ : Смолоскип, 2015. — 973 с. — [С. 361-372].
Самі про себе = About themselves : автобіогр. укр. митців 1920-х років / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України ; упоряд., [передм.] Р. Мовчан. — Київ : КЛІО, 2015. — 638 с. : іл., фотоіл., портр. — [С. 279-281].
Ющенко О. В пам'яті моїй : нариси, етюди, спогади, есе. Кн. 2 / О. Ющенко. — Київ : Укр. письменник, 1996. — 453 с. : фотоіл. — [С. 283-295].
|
|
Біографічна довідка |
Мисик Василь Олександрович народився 24 липня 1907 року в с. Новопавлівка Межівського повіту на Катеринославщині в сім’ї священника. У 1922 році закінчив семирічку, де йому пощастило навчатися мови й літератури у талановитого педагога Аркадія Казки, який запримітив поетичне обдаровання юнака. Зшиток із його віршами А. Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра М. Зерову, М. Рильському, П. Филиповичу. Відтоді, після публікації кількох поезій у журналі «Червоний шлях» (1923), Василь Мисик увійшов у літературу.
У 1926 році він переїхав до Харкова, влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені В. Блакитного. 1927 року побачила світ його перша збірка «Трави».
Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. Ще навчаючись у школі, виявив інтерес до іноземних мов (самотужки оволодів німецькою, міг читати французькою), а живучи в Харкові, почав відвідувати курси англійської. Там же вступив до технікуму сходознавства.
Мисик перекладав із російської, білоруської, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше – з англійської, перської і таджицької. Мисик автор поетичних збірок «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань «Ґалаґанів сон», двох книжок нарисів про Схід, численних перекладів.
Він належав до літературної організації «Плуг», але за своєю творчою позицією був близьким до групи неокласиків.
Вночі 4 листопада 1934 року Мисика забрали з власної харківської квартири працівники НКВС УРСР. За свідченням Василя Минка, який жив у тому ж будинку на поверх вище, Мисика заарештували замість нього.
Його направили в Київ, де було сконцентроване слідство у справі щодо звинувачення великої групи української інтелігенції, приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду. Це інкримінувалося й Мисикові як членові «харківської терористичної групи». 13-15 грудня виїзна сесія військової колегії Верховного суду засудила 28 звинувачуваних. Справу Мисика, який категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування – разом зі справами ще восьми звинувачуваних. 26 лютого 1935 року слідство в його справі припинилося за недостатністю доказів. Беручи до уваги, що Мисик був пов’язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною, його перебування в Україні нині небажане. 19 липня 1935 року особлива нарада при НКВС засудила його на 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках. Ранньої весни 1940 року поет після заслання оселився у рідному селі. Далі був грізний сорок перший, фронт, полон, втеча з фашистського табору для військовополонених навесні 1945 року. З поверненням на Батьківщину почалося поступове творче відродження поета. 16 жовтня 1956 року ухвалою військового трибуналу Київського військового округу він був реабілітований. Починаючи з 1958 року, виходять поетичні книжки В.І. Мисика: «Вибране», «Борозни», «Верховіття», «Чернотроп», «Біля криниці», «Лан», «Берег», «Планета», збірка оповідань «Брянський ліс», а також окремі видання перекладів Бернса, Кітса, Хайяма, Рудакі, Гафіза.
У 1977 році за вагомий внесок у скарбницю мистецтва поетичного перекладу письменник був удостоєний Республіканської премії імені М. Рильського.
Василь Мисик помер З березня 1983 року в Харкові. |