Фантазер Зефірозавр

Як зефірозаврові раптом стало сумно,

То зефірозавр учинив розумно:

Вигадав, щоб разом бавитися, мармеладозавра.

Мармеладозаврові як було печально,

Мармеладозавр теж зробив нормально:

Вигадав, щоб разом бавитися, марципанозавра.

Марципанозаврові як зробилось журно,

Він повівся теж мудро та культурно:

Вигадав, щоб разом бавитися, карамелькозавра.

Карамелькозаврові стало сумовито —

Викрутився й він досить знаменито:

Вигадав, щоб разом бавитися, морозивозавра.

       Тьотя Бегемотя

У блакитнім шарфику,

З фініком у роті,

Бігла через Африку

Тьотя Бегемотя.

Всю траву нетоптану

Витовкла завзято:

Наробили клопоту

Бегемотенята!

Де ж вони поділися,

Неслухняні діти?

Тьотя з ніжок збилася.

Як це пережити?!

Ой, біда у Даринки, біда!

Утікає КОРОВА руда.

Не бажають ІНДИКИ та КУРИ,

Аби їх малювали з натури.

Цвяхи

Перша дивина трапилася, коли до Сема в гості приїхав дід — до речі, теж Семен. Два Семени обожнювали дуркувати разом. Часом це дуже не подобалося мамі, але й не зупиняло реготу обох жартівників.

Дід Семен постійно вигадував цікавезні завдання. Цього разу він вирішив змайструвати з онуком дерев'яну годівницю для курчат. Насправді дідусь не мав жодних птахів, проте його друзі облаштували в себе на дачі невеличку ферму. Там мешкали кури, перепілки й кролі. Дідусь розповів, що вже зовсім скоро з яєць вилуп­ляться курчата. І саме для них потрібно зробити «дуже потрібну річ».

Сем зрадів можливості помайструвати. Він змалечку любив забивати цвяхи та що-небудь лагодити. До того ж це був гарний привід швидше поїхати в гості й потримати пташенят у долонях. Але ж Сем і гадки не мав, яка на вигляд та годівничка... Чесно кажучи, він узагалі вперше про таке чув.

Дідусь пояснив, що курчаткова годівничка — досить проста конструкція, така собі довга прямокутна тарілка. Такі приладдя здавна використовували в господарстві. Щоправда, раніше їх вирізьблювали з однієї великої колоди.

Своє будівництво Семен-малий і Семен-старий розгорнули біля будинку. Мама не дозволила винахідникам пиляти у квартирі. Альтанка на подвір'ї стала зручною тимчасовою майстернею.

Дід привіз усе необхідне для роботи: маленьку пилку, дощечки, молоток і потерту валізку з різним залізяччям. Здавалося, у цій старій валізці ніколи не прибирали, принаймні безлад усередині був ще той. Але ані дідові, ані онуку це нітрохи не заважало.

Мирик у підземному місті

Дорослі — абсолютно нелогічні створіння. А мої батьки — поготів.

Я мовчу про абсурдність самої ідеї попертися в гори замість того, щоб насолоджуватися подарунками після дня народження. Адже це очевидно. Але якщо дитину потягли в ці дикі місця, то дайте вже хоча б насолодитися тими крихтами щастя, що дає ранковий сон.

Але ж ні!

Спершу мене намагалося розбудити рубання дров — схоже, тато лагодив табірну кухню. Потім діставав цей божевільний дзенькіт металевого посуду. Наче того мало, хтось почав тертися біля намету, від чого змокріла за ніч стінка кілька разів хвосьнула мене по щоці, аж довелося повністю закутатись у спальник.

Але коли хтось залазив у намет і наступив на мою ногу, я вже не міг змовчати:

— Та дайте ж дитині поспати!

— О, дитина прокинулася! — зраділа мама.

    — Прокинулася? — від обурення я стягнув край спальника з обличчя і побачив її ледь припухлу після ночі, але божевільно радісну фізіономію.