Андрусяк Іван. Макітра : оповідання / Іван Андрусяк ; іл. Марія Рудюк. — Тернопіль : Видавництво Богдан, 2024. — 48 с. : іл.

У часи екзистенційних випробувань, коли звичний простір дитинства — і фізичний, і духовний — виявляється болюче вразливим, дитяча література бере на себе особливу місію. Вона не просто розважає, вона маркує «місця сили», повертаючи малечі коріння й затишок. Збережені в українських музеях захопливі історії людей різного часу розкривають читачеві пригодницькі повісті серії О. Гавроша «Музей пригод», Закарпатський музей народної архітектури та побуту став чарівним світом, де розгортаються події казкових повістей Галини Малик про Вуйка Йоя, історію порятунку картин М. Примаченко і життя її героїв відкриває дітям артбук М. Макущенко «Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко», дивовижну подорож родини до Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» (та навіть у давні часи появи цієї легендарної культури!) майстерно описала Г. Осадко в книжці «Чарівний глечик». Книжка-оповідання відомого майстра дитячого слова Івана Андрусяка «Макітра» (Тернопіль: Видавництво Богдан) вирізняється особливою — затишною і водночас глибокою — оптикою. Це не сухий патріотичний пафос, а делікатне, майже тактильне занурення дитини у всесвіт традиційної культури через близькі їй образи.

Книжка маркована чітким віковим призначенням — вона створена для тих, хто робить перші самостійні кроки у великму читанні. Зручний формат, великий шрифт, короткі динамічні розділи (їх усього чотири) дають малюкові омріяне відчуття успіху: «Я прочитав сам!». Але за простотою форми ховається тонка психологічна та мовна гра.

Головний рушій сюжету — дитяче мовомислення. Очікування родинної поїздки до Опішного, столиці українського гончарства, обертається для маленької Стефи створенням власного міфу. Почувши незнайоме слово «макітра», дівчинка, керуючись чистою дитячою логікою, домальовує в уяві не кухонне начиння, а щось живе, антропоморфне — прекрасну народну ляльку. Зіткнення на опішнянському базарі між вимріяним образом і реальним глиняним посудом стає для дитини маленькою драмою. Проте автор майстерно, без дидактизму виводить героїв із цього емоційного тупика: Стефа отримує і глиняну макітерку, і ляльку, яка відтепер носитиме це горде й чудне ім’я. Дитяча наївність трансформує побут у гру, освоюючи культурний пласт через любов.

Письменник індивідуалізує кожен характер: молодша Стефа — емоційний вулкан, старша Ліза — трішки іронічний підліток, а батьки — уособлення спокійної, безперечної любові, яка приймає дитячі сльози без висміювання. Окремим символом роду постає образ старого Гончаря, чиї руки перетворюють глину на «чарівний пластилін». Текст дихає автентикою: глечики, куманці, близнята, кашники згадуються легко, багатство мови розкривається через контекст та делікатні виноски. Додатковим бонусом є завдання від Галини Ткачук наприкінці книжки.

Читай про рідний край : Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині / упоряд.: М. І. Мартинюк, Л. П. Мартинюк; худ. І. О. Романюк. Луцьк: ПВД «Твердиня», 2026. 672 с.

Колоритність і багатогранність національній дитячій літературі забезпечує поєднання творчих здобутків письменників різних регіонів. Важливо осмислити й проаналізувати специфіку кожного компонента, щоб побачити тенденції формування унікальної палітри української літератури для дітей та юнацтва на різних етапах її становлення і розвитку. Саме таку місію виконує навчальне видання «Читай про рідний край: Хрестоматія дитячої літератури українських письменників Волині», упорядковане кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри філології Луцького педагогічного інституту Волинської обласної ради Миколою Мартинюком та вчителькою-методисткою, спеціалісткою вищої категорії Луцького ліцею №1 Луцької міської ради Ларисою Мартинюк. Це не просто збірка текстів, а масштабний культурно-освітній проєкт, який уперше концептуально репрезентує художню творчість письменників Волинського краю для дітей і юнацтва у максимально повному обсязі. Безперечною заслугою упорядників є не лише ретельний добір художніх текстів, а й створення цілісної концепції видання. Наукова компетентність, педагогічний досвід і глибоке знання літературного процесу дозволили їм підготувати хрестоматію, що поєднує академічну якість, методичну доцільність та значний виховний потенціал.

Книгу відкриває ґрунтовна передмова – «Формування канону класичної української дитячої літератури: волинський текст і контекст». У ній автори розмірковують про історію становлення українського дитячого читання, починаючи від перших читанок Маркіяна Шашкевича, «Букваря южнорусского» Тараса Шевченка та праць Олександра Духновича. Особливе місце у формуванні канону дитячої літератури заслужено відводять Олені Пчілці – видатній письменниці, редакторці та засновниці журналу «Молода Україна».

Надзвичайно важливим є осмислення поняття літературного канону. Упорядники переконливо доводять, що канон дитячого читання – це не випадковий перелік творів, а система культурних, моральних та естетичних орієнтирів, яка формується впродовж поколінь. Додам, що поняття канону – одне з основних понять літератури (мистецтва), «сукупність обов’язкових для певного періоду правил та прийомів, зразок досконалості, найвищий критерій естетичної цінності, що формується шляхом перетворення художньої семантики та символіки на еталонну» (Ю. Ковалів). Літературний канон чи канон у літературі усталено трактують як сукупність художніх творів, визнаних класичними, тобто взірцевими, художньо вивершеними.

У сучасному світі, де дитину щодня оточують ґаджети та стрімкий інформаційний потік, особливої ваги набуває література для дітей. Адже саме книга формує мислення, емоції та цінності. А розпочинається цей шлях із казки — унікального простору, де народжуються добро, фантазія та любов до читання.

Серед українських авторів, які сьогодні творять цей магічний світ, особливе місце посідає Світлана Прудник — письменниця, журналістка та глибокий знавець дитячої душі, чий увесь професійний шлях став відданим служінням маленькій аудиторії.

Народилася Світлана Володимирівна 28 березня 1956 року в місті Нікополь на Дніпропетровщині. Там минуло її дитинство, зігріте родинним теплом і наповнене зачудуванням перед українським словом. Раннє захоплення книжками згодом переросло у професійне покликання та нестримне бажання створювати власні історії. Фахову освіту майбутня письменниця здобула в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Понад п’ятнадцять років працювала в редакції легендарної дитячої газети «Зірка», а згодом — редактором відділу літератури у часописі «Барвінок», який десятиліттями формував смаки та ідеали юних українців.

Творчий доробок Світлани Прудник вражає своєю масштабністю: це сотні казок, що друкуються в популярній періодиці, входять до шкільних читанок та звучать в ефірі програми «Вечірня колисанка». У її творах, що привертають увагу своєю щирістю, добротою та теплом, поєднуються фантазія, гумор і глибокий виховний зміст. Тут живуть домовичок Буця, сорока Скрекотуха, борсук Кошик, їжачок Пантулько, равлик Мирко, білочка Грася та інші мешканці Затишного та Пущанського лісів, жителі Острова Балакунів, герої Стрибаючого міста, брати-місяці і навіть літери. Та ще безліч казкових персонажів, які навчають маленьких читачів важливих життєвих цінностей, допомагають зрозуміти важливість дружби, взаємодопомоги та щирості.

В історії української дитячої літератури межі XX–XXI століть Світлана Прудник по праву визнана реформаторкою жанру «пізнавальної казки», котрій вдалося здійснити трансформацію суто дидактичного матеріалу у високохудожню ігрову прозу. Творчість письменниці стала живим містком між класичною традицією українського дитячого часопису та сучасним європейським форматом едьютейнменту.

Унікальний семитомник її вибраного «Казкове диво» від видавництва «Веселка» постає нині не «канонізуванням» радянського зразка, а як сучасний європейський формат авторської бібліотеки, що тяжіє до традицій західних «Omnibus» та «Treasury» видань. Знакове в історії української книжки для дітей видавництво майстерно використало власну фундаментальну базу, наклавши її на сучасний контекст, створивши унікальний видавничий проєкт, мета якого — зібрати розрізнені казки Світлани Прудник, що публікувалися в періодиці («Барвінок», «Малятко», «Зірка») та окремих збірках, у єдину тематичну антологію. Це чи не перший випадок у часи Незалежності, коли творчість казкаря видається так системно та масштабно.

«Казкове диво» — своєрідна «енциклопедія життя для малят»: сім її томів охоплюють практично всі сфери, з якими стикається дитина в процесі пізнання світу. Казки згруповані не за хронологією написання, а за жанрово-тематичним принципом, коли кожний блок відповідає певному аспектові світосприйняття дитини. Варто відзначити величезну фахову роботу, пророблену редакторкою та упорядницею видання — Іриною Бойко, котра зробила грандіозний казковий всесвіт Світлани Прудник осяжним, відкритим і захоплююче багатобарвним.

Видання проілюстроване малюнками незабутньої Вікторії Ковальчук. Книги оформлені в єдиному стилі, кожна має свій колір і назву, котра розкриває суть тому, що привчає дитину до серійності та поваги до книжкової культури, а також спощує навігацію.

Семитомник має чітку вікову диференціацію та містить затишні, короткі історії для читання батьками вголос дошкільнятам, а також казки для самостійного читання молодшими школярами зі зручним шрифтом і зрозумілою лексиою. Оскільки видавці ставили за мету не лише створити повну «карту» розрізненої по періодиці творчості казкарки, а й надати методичну підтримку педагогам, сформувавши «банк казок» для миттєвого пошуку текстів під будь-яку освітню тему, видання орієнтоване також на педагогів і вихователів.

Відкриває серію том «П’ять суниць для черепахи» (2023) — справжній калейдоскоп дитячого всесвіту, що містить понад 170 творів. Це своєрідна «книга відповідей» на одвічні дитячі запитання, де Світлана Прудник постає як мудрий провідник у світ природи та людських взаємин. Авторське новаторство тут виявляється у вмінні поєднати класичну казку-пояснення (чому хмари плавають чи де живе сонечко) із динамікою сучасного буття. Книга вибудувана за принципом циклічності (пори року, місяці, дні) та через поетичні образи навчає дитину відчувати час і красу кожної пори.

Структура тому вражає тематичною всеохопністю, пропонуючи малюкові різні моделі поведінки та емоційного досвіду. Розділи «Сміливі казки» та «Дуже сміливі казки» делікатно готують до подолання перших страхів, перетворюючи їх на захопливі ігри. Письменниця сміливо вводить у казковий контекст навіть такі незвичні сфери, як спорт («Казки футбольного м’яча») чи стиль («Модні казки»), доводячи, що диво існує скрізь.

Том закладає провідну ідею всього семитомника: світ навколо — це безмежний, добрий і неймовірно цікавий «наш дім», який варто вивчати з любов’ю.

Задорська Вікторія. Скелети з шафи моєї бабці : повість. – Брустури : Дискурсус, 2024. – 269, [2] с. : іл.

Перед нами – яскравий зразок жанру, що в українській літературній критиці має кілька назв: «ламані казки», «заплутані казки», «казки навиворіт» і «ретелін» (із англ. Retelling – «переказ»).

Словосполучення «ламані казки» – це дослівний переклад із англійської (fractured fairy tales). Термін «Заплутані казки» запропонували авторки збірки «Котигорошка» (видавництво «Ранок», 2021), «ретелінг» – авторки «Легендарію дивних міст» (видавництво Ранок, 2023), «казки навиворіт» – авторка цієї рецензії (за аналогіє до назви книжки Каті Сіль «Казки навиворіт» (видавництво Vivat, 2023).

В англомовній літературі цей жанр з’явився у середині ХХ-го століття і, схоже, розвиватиметься й надалі. Як бачимо, українські автори не відстають від своїх європейських колег.

То що ж це за жанр? «Заплутані казки» є різновидом казки літературної. Однак, якщо авторська літературна казка – це цілком вигадана письменником історія, то «заплутана казка» є авторською переробкою класичного, переважно – фольклорного – сюжету. Прийомом «заплутування казок» також часто користуються творці анімаційних фільмів (найсвіжіший приклад – «Мавка. Лісова пісня»).

«Ламання казок» – це перепрочитання класичних історій, переосмислення їхньої моралі, окреслення нових наративів. Так, скажімо, нині дівчаткам не хочеться лишатися в тіні своїх батьків, братів, чоловіків, принців і бути лише гарненькими, милими, послужливими принцесами чи Попелюшками, тому класичні казки про тих самих принцес і попелюшок можуть не подобатися ані їм, ані їхнім мамам. Між іншим, цей ґендерний зріз яскраво прописаний у повісті «Скелети з шафи моєї бабці» – тут, фактично, кожна персонажка – смілива, незалежна, самореалізована. Демонструвати такі моделі поведінки в літературі – вкрай важливо для особистісного розвитку юних читачок.

Повість написана майстерно, пересипана влучними порівняннями, приказками й прислів?ями, навіть народні українські прокльони тут звучать актуально й органічно! На мою думку, саме так і має працювати сучасний автор із фольклорним спадком – переплавляти його у своїх текстах, демонструючи їхню беззаперечну позачасову актуальність. Володіння авторкою українською мовою – на дуже високому рівні, це викликає захоплення.

До 60-ліття письменника

Пантюк Сергій. Фікус Бенджамін розповідає про щастя: повість-казка. / С. Д. Пантюк ; іл. В. Ю. Крижановської. — Тернопіль : Видавництво Богдан, 2024. — 48 с. : іл.

«...Колишньої літератури не буде. …  Дитяча, жіноча, любовна – все буде писатися крізь оптику війни.

Ця війна зачепила всіх. Хтось воював, хтось волонтерив, хтось втратив, хтось емоційно пережив. Усе це залізатиме в текст».

Борис ГУМЕНЮК

«Діти хочуть чути і читати правду...

Якщо ти приходиш у їхній світ, то мусиш їм його показати, розповісти про нього без прикрас, але цікаво».

Сергій ПАНТЮК

Сергій Дмитрович Пантюк — помітна постать у сучасному українському культурному та громадському просторі. Його діяльність охоплює широке коло ролей: від поета-новатора та успішного видавця до громадського діяча та воїна-захисника.

Із початком повномасштабного вторгнення московитів Сергій Пантюк вступив до лав Територіальної оборони Києва. З травня 2022 року — головний сержант батареї протитанкових керованих ракет 23-го Окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ. Брав участь у бойових операціях на найгарячіших напрямках, зокрема під Києвом і Бахмутом.

Засновник «Видавництва Сергія Пантюка», він став одним із фундаторів сучасної комбатантської літератури, ще у 2014 році видавши знакову збірку Бориса Гуменюка «Вірші з війни». Як досвідчений редактор, Пантюк активно відкриває нові імена, зокрема, допомагаючи ветеранам і військовим інтегруватися в літературний процес.

Також Сергій Пантюк — організатор Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні «Віршень», який ось уже 30 років гуртує літературну спільноту. Письменник веде активну роботу з популяризації читання, курує літературні гуртки та курси поетичної майстерності, працюючи з авторами-початківцями.

Та головне, що Сергій Пантюк — яскравий письменник із неповторним і виразним творчим голосом і постійною потребою правди й свободи. Він автор десятків поетичних збірок для дорослих і дітей, романів, науково-фантастичних повістей і казок, лауреат численних літературних премій, чиї твори для дітей увійшли до шкільної програми.

У дитячій літературі Сергій Пантюк — насамперед майстер гри та стилю, вигадник і філософ.

Маленькі читачі знають його найперше як дивовижного творця «Перевертаса» — поета з невичерпним арсеналом мовотворчості. Його збірка «Неслухняники» (2010; 2025) привнесла до української дитячої поезії живий подих «дитинолюбства», ніжно вхопленого у слові (як «сонечко» на долоні, що завжди вільно злетить у небо). Цей хист до гри продовжується і в «Абетці грибничка» (2019) — унікальному літературному експерименті, що поєднує любов до природи із пізнавальним азартом. Створена у співпраці з художницею-психологом Марією Івановою, абетка стала не просто переліком грибів, а історією про гармонію людини й довкілля. Цей тандем згодом подарував дітям і «Емоджинаріум, або Подорож у світ почуттів» (2020) — універсальний віршований та ігровий путівник світом почуттів, де через «сміхомовки» та «смуткомовки», «спотиканочки» та різні завдання діти (зокрема і з особливими потребами) розвивають мовлення та опановувати власні емоції.

Прозова творчість Сергія Пантюка для дітей так само вигадлива та часто виступає в ролі першовідкривача нових тем. Так, науково-фантастична повість «Вінчі й Едісон» (2015) стала чи не першою в українській дитячій літературі позитивною візією майбутнього (за рівнем вигадливості та оптимізму з нею перегукуються хіба «Сапієнси» Володимира Арєнєва). Натомість повість «Тимко і гельготунчик Шкода» (2016) пропонує зовсім іншу атмосферу — теплу канікулярну оповідь про пригоди міського хлопчика в селі, продовжуючи кращі традиції класичної пригодницької прози Володимира Рутківського.

Важливою віхою у творчості С. Пантюка став вихід підліткової пригодницько-фантастичної повісті «Швидше не буває» (2020). Це перша історія автора, де головною героїнею постає дівчинка — своєрідна «літературна донька», поява якої зумовлена глибокою авторською емпатією. Твір порушує болючі питання зниження соціального статусу дитини після сімейної трагедії та цькування в школі, стаючи в один ряд із такими знаковими текстами, як «100 децибелів тиші» Андрія Бачинського. Пантюк майстерно балансує між реалізмом та казкою, показуючи, як через спорт, наполегливість і щедре серце можна подолати будь-які життєві випробування. Як щастя «все мати за так» тьмяніє перед щастям здобути власними силами та мати змогу ощасливити інших.