Вітчизняна літературна скарбниця була б набагато біднішою без самобутньої, відданої рідній землі й своєму народові письменниці Людмили Березіної-Василевської (1861 – 1927). Першого листопада 2011 року виповнилося 150 літ від дня її народження.

Доробок Дніпрової Чайки високо оцінили не тільки сучасники письменниці, зокрема І. Франко, М. Коцюбинський, але й літературознавці пізніших поколінь. У різні періоди розвитку українського літературного процесу її твори досліджували Ф. Білецький, Є. Будько, Н. Вишневська, Я. Голобородько, Л. Голомб, В. Грабовецька, А. Гудзенко, Н. Калениченко, О. Камінчук, А. Крат, К. Науменко, І. Немченко, О. Міхно, В. Олексенко, В. Пінчук, Б. Чайковський, Н. Чухонцева та інші науковці.

У житті і в мистецтві Дніпрова Чайка виявила небайдужу життєву позицію. К. Науменко відносить постать відомої письменниці до особистостей, які «живуть щиро, відверто, складно, на потужній експресивній ноті, з важкими пошуками і незмінними втратами» [6, с. 65]. К. Науменко вважає Дніпрову Чайку натурою діяльною, енергійною, безпосередньою у вираженні своїх почуттів і внутрішнього стану. Життєва активність письменниці, на його думку, «характеризувалася непересічністю та різноспрямованістю» [6, с. 66].

Дослідники її творчої спадщини відзначають широту інтересів письменниці, тематичне розмаїття її доробку, здатність не просто виявити себе в різних родах літератури: і в епосі, і в ліриці, і в драматургії, але й зробити вагомий внесок в розробку міжродових жанрових утворень, жанрових модифікацій (наприклад, поезій у прозі).

Окрема сторінка її мистецької спадщини – твори про дітей і для дітей. Б. Чайковський зазначив, що її твори про дітей і для дітей, писані в різний час – від 1890 до 1920 р., – «користувалися незмінною увагою юних читачів та їхніх батьків» [8, с. 398]. Хрестоматійними стали вірші про природу, легенди, поезії в прозі, оповідання, що й для сучасного читача не втратили пізнавального, естетичного й виховного значення. Н. Вишневська наголосила: «Твори письменниці для дітей пройняті ідеями гуманізму, сповнені вірою в торжество добра над злом. Вони допомагають виховувати в дітях любов до праці, співчуття до слабких і знедолених, оптимістичне світосприйняття» [2, с. 20].

Ставимо за мету здійснити спробу аналізу аксіологічного й поетикального параметрів оповідання Дніпрової Чайки «У школі». Аксіологічне прочитання художнього тексту є порівняно новою літературознавчою проблемою, оскільки питаннями аксіології – вчення про цінності – спершу почали займатися філософи. Вони першими здобули в цій царині певний досвід.

Поняття «аксіологія» було введено французьким філософом П. Лапі (1902) і означало галузь філософії, що досліджує ціннісну проблематику. Філософи Л. Губерський, І. Надольний, В. Андрущенко, Д. Леонтьєв ведуть мову про те, що «відтворений у філософських поняттях процес інтелектуального пізнання людського світу, буття наочно демонструє, що ніколи не було і не буде неціннісного знання» [1, с. 87].

Аналізуючи художній твір, літературознавці передусім звертають увагу на моральні цінності позитивних персонажів, через які читач бачить систему цінностей самого автора. У монографії А. Козлова «Духовність як літературознавча категорія» літературознавець слушно акцентує на тому, що персонаж літературного твору є «неминучим породженням і втіленням або своєрідним мінімумом авторської системи духовності, навіть цілісною і чітко визрілою концепцією (або хоча б гіпотезою, програмою, побажанням чи ще якимось варіантом нової системи духовних цінностей)» [4, с. 87].

Термін «поетика» з різних точок зору прояснювали літературознавці різних періодів. Відомі дослідження поетики художнього твору О. Бандури, М. Бахтіна, А. Бушміна, В. Виноградова, Г. Клочека, М. Моклиці, А. Ткаченка. У нашому дослідженні ми спираємося на визначення терміну «поетика» М. Моклиці: «Поетика – мистецтво поетичне, починаючи від античності, поетикою називали науку про мистецтво слова; тепер найуживаніше значення слова – сукупність особливостей художньої манери письменника чи твору» [5, с. 179].
І. Немченко слушно акцентує: «В оповіданні «У школі» (1909) Дніпрова Чайка відтворила яскраві картини з життя однієї з таврійських шкіл у момент інспекторської перевірки, подібно до твору Б. Грінченка «Екзамен». Автори обох оповідань вдаються до одного джерела комізму ситуацій – нерозуміння дітьми, що в побуті говорять рідною мовою, а в школі навчаються іншою, ряду слів і виразів з нав’язаної їм російської» [9]. Н. Вишневська констатує, що за ідейним змістом, реалізмом зображення оповідання «У школі» близьке до творів про життя сільської школи С. Васильченка, зокрема до оповідання «Роман» [2, с. 12].

Історія написання досліджуваного твору, як і хрестоматійних оповідань Б. Грінченка «Екзамен», «Дзвоник», «Украла», С. Васильченка «Роман» пов’язані з педагогічною діяльністю їхніх авторів. Після закінчення у 1879 році Одеської приватної гімназії Людмила Березіна вчителювала на Херсонщині, Одещині, в Бесарабії. «Для неї педагог асоціювався з променем світла, ковтком свіжого повітря у темному й важкому народному житті, а вчительська справа – з найкоротшим шляхом до культурного визволення народу» [6, с. 66].

Удаючись до прийому антитези, авторка змальовує у досить непривабливому світлі пана інспектора, якого діти й сама нараторка називають на просторіччі «спехторь». На початку оповідання письменниця наводить діалог школярів про приїзд інспектора в стару школу. Цей діалог виконує функцію експозиції, яка плавно переходить у зав’язку. Діти діляться новиною, що вчора вчительку Марію Миколаївну інспектор сварив за те, що учні не знають сировини, із якої виготовляється сукно,бо «не бачили, бо в нашому селі не виробляють!» [3, с. 80]. Навіть діти розуміють, що сварити вчителя про учнях не є етичним вчинком: «А він тоді як витріщиться до Марії Миколаївни, як не почне їй виговорювать, та так і сипле, й сипле! Аж у класі сумно, аж школярам ніяково!» [3, с. 80].

Учителька-вдова Олена Петрівна, яку разом з вихованцями інспектор «екзаменує» наступного дня, поводить себе набагато спокійніше. Вона прагне підтримати учнів, підбадьорити їх, не запобігає перед інспектором.. Вчителька розумна, добре озброєна знаннями, але разом з тим скромна, стримана, цілеспрямована.

Поряд із рисами, притаманними більшості сумлінних педагогів, авторка наділяє магістральну героїню здатністю до жарту, іронії, навіть ризику задати не дуже приємне запитання з проханням надати наочність для вивчення державної символіки, зокрема двоголового самодержавного орла, символу імперії, прапорів, щитів, гербів «і імперські, і губернські, і повітові» та ін. [3, с. 86].

Відчувається, що симпатії авторки на боці Олени Петрівни. Про те, що в педагога все добре сплановано, вироблена певна система в роботі, свідчить наведений лад у класі. «Учительська мала й зовсім вигідний вигляд: шафи, повні книг та приладів до вчення, м’якенька кнапка, часи з веселим дзвоном, стіл, застелений білою скатертиною, з чайним посудом на ньому, навіть квітки-вазони на вікнах – усе аж блищало і здавалося тільки відповідною рамкою. до тієї хазяйки, що так уміло все те опорядила» [3, с. 82]. Авторка змальовує охайний інтер’єр школи як ще одне підтвердження охайності самої вчительки, її систематичної роботи з естетичного виховання.

Дніпрова Чайка подає портрет героїні у привабливому вигляді: «Чорнява огрядна удовиця весело зирнула чорнявими очима, вітаючи гостя» [3, с. 82]. Окремі промовисті деталі свідчать про цілісність натури педагога, вміння передати учням рівний стан зосередженості, позитивного налаштування на працю.

Як «привітна хазяйка», Олена Петрівна запрошує в клас «плавким рухом», вона «спокійна й бадьора», під впливом її «оксамитового контральто» діти самі сміливішають, «уміло й дотепно» розв’язують «завдачу». Коли інспектор назвав поганим учнем одного хлопця, учителька цю думку спростувала, не погодилася з паном. Вона підбадьорила дитину: «Того ж таки хлопчика викликав читати. Зовсім зажурений ішов він на своє місце. Тільки, проходячи, глянув на Олену Петрівну, і вона непомітно для інспектора погладила його по голові й глибоко заглянула йому в вічі. І дитина спахнула виразом такої вдяки за цю ласку, що вже сміливо полізла на своє місце, вихватила книжку і вперлася очима в інспектора» [3, с. 84].

На думку І. Немченка, «карикатурний образ обмеженого й самовдоволеного «бюрократа від освіти» в оповіданні Дніпрової Чайки сприймається як уособлення всієї потворності й нелюдяності методів управління народною освітою в царській Росії» [9].

Інспектор задоволений, коли діти вітають його «по-солдацьки»: «Здравія желаю, ваше високоблагородіє!» [3, с. 82]. І це створює в читача враження, що ідеальне навчання в школі, на думку поважного пана, має нагадувати солдатську муштру.

Образи вчительки й інспектора подані за принципом антитези. Молодій удові приємної зовнішності й доброї вдачі протиставляється чиновник-«жовтий мрець з витягненою шиєю», котрий налаштований не поцінувати хороші результати педагогічної діяльності розумної й старанної колеги, а відшукати певні недоліки, звинуватити її в недостатньому патріотичному вихованні учнів: «В каком государстве мы живём? Какие задачи преследует школа? Что это, малорусская сепарация заводится?» [3, с. 84].

Звинувативши суворим поглядом Олену Петрівну у тому, що діти не мають поняття про герб імперії, він робить не дуже вдалу спробу сам їм це пояснити через «довге нудне проказування». Йому це вдається важко, він «плутаючись, повів довге пояснення», але «дітвора ніяк не второпала мудрих слів» [3, с. 85]. Інспектора сердить це нерозуміння, бо діти таким чином засвоїли його повчання: «Герб російський – орел, у серці його верхівець, кінь і гадина-змія!» [3, с. 86].

Навчання тяглося так довго, що «дітвора аж мліла від утоми й голоду» [3, с. 86]. Наростаючий гнів інспектора й ніяковість учнів авторка передає через градацію і риторичні вигуки обурення пана. Тільки те, що інспектор сам зголоднів і зупинило цей акт навчання, що суперечить нормам вимог про оптимальну тривалість уроку. Таким чином, кульмінаційний момент оповідання переріс у завершення дії.

Дослідницю Н. Вишневську приваблюють у творі «постаті дітей-школярів, спостережливих, розумних і дотепних» [2, с. 12]. Про кмітливість малих вихованців «спокійної і бадьорої» вчительки Олени Петрівни слушно пише й І. Немченко: «Дніпрова Чайка, разом з дотепними героями свого твору, одверто глузує з віджилої системи навчання й виховання в дореволюційній школі, обстоює передові педагогічні ідеї, зокрема, думку К. Ушинського про плідність викладання в освітніх закладах предметів рідною мовою» [9].

Не випадково саме вибір учителькою для читання «чаруюче ласкавого» твору педагога К. Ушинського «Воспоминания детства» викликає незадоволення інспектора. Він вважає зрозумілу для дітей книгу «устарелой», а її оповідання «наивными». Учителька ж висловила думку, що важливим є розуміння дітьми прочитаного й уміння переказувати зміст.

Мова дітей багата на фразеологізми «плести казки», «спекти рака», «качатися од реготу» та ін. Вони створюють колорит багатої на емоції народної мови, показують жвавість, безпосередність дітей. Учні прагнуть знань, хочуть розібратися в складних для них речах і водночас бояться пана й не хочуть підвести улюблену вчительку.

Аксіологічний рівень тексту оприявнений уживанням учнями таких лексико-синонімічних засобів увиразнення мовлення, як архаїзми («завдати завдачу», «завести диктовку», «зшитки», «прощальна орація») вульгаризми («учительша», «спехторь», «тітрадки»), а також канцеляризми з вуст інспектора «распорядитесь прозвонить на сбор» тощо. Проте у хвилини гніву й він називає учнів згрубілими просторічними словами: «Олухи! Дураки!» [3, с. 86].

І все ж пафос твору не трагічний, а драматичний з елементами комізму, викликаного грою слів, нерозумінням дітьми російських лексем «плот», яке діти сприймають як «паркан», російського слова «вальки», яке трактується українською як «глиняні вальки» для будівництва хат.

Комічним виглядає трактування хлопчиком Даньком Чижем російського слова «губернатор-шталмейстер»: «Штанмейстер... ото значить главний майстер, што одьожу на царя шієть» [3, с. 85]. Дотепна пропозиція-прохання учительки надати школі наочність для патріотичного виховання у вигляді гербів із бляхи, прапорів «в увеличенном виде» сприймається реципієнтом тексту як своєрідна іронічна помста за невиправдані випробування, завдані школярам і педагогові.

Отже, в оповіданні Дніпрової Чайки «У школі» аксіологічними пріоритетами у світогляді головної героїні твору Олени Петрівни є любов до своєї професії, самовіддана педагогічна праця, індивідуальний підхід до учнів, уміння гамувати хвилювання, гідно триматися з інспектором, підтримати здоровий мікроклімат у класі.

Дніпрова Чайка за допомогою засобів антитези, градації, риторичних фігур, іронії, дотепних діалогів між вчителькою, учнями та інспектором художньо переконливо виявила і власні ціннісні пріоритети, зокрема протест проти русифікаторської політики царату. Вона зобразила й ставлення простого народу до такої діяльності керівництва.

До ціннісної проблематики твору варто віднести показ прірви між простими українськими селянами, представниками української інтелігенції й носіями тих «чужих цінностей», котрі штучно нав’язувалися українцям самодержавною Росією.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аболіна Т. Г., Єрмоленко А. М., Киселева О. О., Малахов В. А. Етичні норми і цінності: проблеми обгрунтування. – К.: Дніпро, 1997. – 152 с.
2. Вишневецька Н. Дніпрова Чайка і її твори // Дніпрова Чайка. Вибрані твори / Упор. Н. Вишневської. – К.: Дніпро, 1987. – С. 5-20.
3. Дніпрова Чайка. У школі. // Дніпрова Чайка. Вибрані твори / Упор. Н. Вишневської. – К.: Дніпро, 1987. – С.279 с.
4. Козлов А.В. Духовність як літературознавча категорія: Монографія. – К.: Акцент, 2005. – 272 с.
5. Моклиця М. Основи літературознавства. Посібник для студентів. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 192 с.
6. Науменко К.М. На крилах Дніпрової Чайки. До 150-річчя від дня народження Дніпрової Чайки // Календар знаменних і пам’ятних дат – К.: Книжкова палата України, 2011. – С. 65-73.
7. Філософія: Навч. посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Ваклер, 1997. – 584 с.
8. Чайковський Б. Дніпрова Чайка // Веселка. Антологія української літератури для дітей у 3 томах. – Т.1. / Упор. Б.Й. Чайковський. – К.: Веселка, 1984. – С. 396-398.
9. Немченко І. Проза і поезія Дніпрової Чайки / І. Немченко // http://www.library.kherson.ua/young/tavrica/chajka/Dniprova%20Chajka_part2_1.htm

Ольга Дмитрівна Будугай,
канд. філол. наук, доцент,
завідувач кафедри іноземних мов
Білоцерківського інституту економіки та управління
ВМУРоЛ «Україна»