Ця повістина написана вже знаним автором Мариною Павленко на конкурс «Золотий лелека», що його започаткувало видавництво «Грані-Т». Можливо тому в творі так відчутна морально-етична настанова автора та намагання «правильно висвітлити» для дітей непросту соціальну проблему. Ситуацію ускладнило й те, що, адресуючи текст дітям середнього та старшого шкільного віку, авторка насправді пише для молодших школярів: усі ситуації оповіді видаються казковими, оскільки проживаються героями поверхово й розв’язуються завжди «як слід», а, отже, безболісно для читача; лексика головних персонажів (й собаки зокрема!), попри окремі сленгові слова, може бути зразком для учнів будь-якої гімназії; усі персонажі яскраво марковані як «позитивні»/«негативні»; усі висновки авторка робить і декларує сама, читач може лише приєднатися до її «щирої любові до обездоленої дитини» та відчути таке саме задоволення власною гуманністю.

Саме оця «сповнена чеснот» внутрішня позиція автора дратує найбільше. Адже коли Ви читаєте дилогію про Тома і Гека Марка Твена чи «Олівера Твіста» Ч. Діккенса, оповідання В. Винниченка чи В. Короленка, не кажучи вже про «Республіку ШКіД» Г. Бєлих і Л. Пантелєєва чи «Два капітани» В. Катаєва, підсвідомо асоціюєте себе з головними героями, переживаєте разом із ними непрості життєві колізії та жодним чином не відчуваєте їхню «інакшість», відстороненість від вас любимого. А в «Миколчиних пригодах» — навпаки: авторка завідомо знає, що її герой «не такий» хлопчик. Тому має на меті — довести читачам, апріорі «таким як слід» діткам, що й він вартий уваги й любові, що це хороший вчинок — товаришувати й допомагати таким «миколкам».

Але це завдання для проповідника, можливо, для вчителя етики, вихователя чи батьків, але аж ніяк не письменника. Через оцей відсторонений «погляд збоку» книжка (попри всі свої чесноти) втрачає художню вартість.

Розповідь ведеться від імені пса Найди, котрий щиро любить і шанує свого малого господаря та бере участь у всіх його пригодах. Пес уважний спостерігач: його зауваження точні, описи докладні, а висновки правильні. Світ Найди, як і годиться для собаки, чітко поділений на Ми та Вони й останні завжди вороже налаштовані та небезпечні. Але авторка час-по-час домальовує йому суто людські риси: сюжетні сни, внутрішні хитання тощо. Оскільки ці «включення» фрагментарні й, по-суті, характер Найди не виписаний, образ видається трохи надуманим. Сприяє тому і мова персонажа: звичайний «двортер’єр», вихований вуличним хлопчиком, користується розлогими реченнями та вишуканою лексикою.

Хоча, і його господар теж мало скидається на «занедбану дитину»: він абсолютно бездоганний у своїх намірах, мріях і вчинках, розмовляє добірною українською, стежить за собою, шанує старших, прощає образи й прагне прекрасного. Миколка завжди чинить по-людськи: ділиться уловом з Найдою; після урагану насамперед кидається шукати матір; пишається, що їх з Найдою бізнес чесний; важко переживаючи приниження від «чікси», не тримає на неї зла; не курить і не п’є; допомагає малим і старим тощо. Це, так би мовити, ідеальна «занедбана дитина», яку автор ставить у ті чи інші «експериментальні» умови.

На жаль, оточуючий світ описаний так, що ви ніколи не скажете, де мешкає Миколка — у великому місті, чи маленькому селищі, де він навчається, хто його оточує. Хлопчик фактично не з’являється в тексті сам собою: він завжди існує в парі з Найдою («Вони обмацали голодними очима Вулицю», «Найда з Миколкою навіть знати не хочуть» тощо) або «з погляду Найди». Тому читач жодним чином не може співпереживати героєві чи прожити разом із ним описані драматичні ситуації. Йому відведено роль спостерігача, котрий максимум має побачити, що є ще й таке життя та зрозуміти, як поводитися «хорошій» дитині при зіткненні з подібними явищами.

Твір складається з низки частково пов’язаних між собою оповідань, кожне з яких розповідає про певний епізод із життя героїв. Найпобіжніше описано шкільні будні хлопчика. Хоча він третьокласник і, якщо вірити авторові, «Учілка» в нього цілком пристойна, вона абсолютно не переймається долею неблагополучної дитини: відзначає, що той міг би піти на математичний гурток, каже дівчаткам, що дарувати на «День воїна»… і все. Хоча навіть у найзатрапезнішій школі, коли б учень постійно приходив до класу обідраним, у розірваному взутті і т.п., прогулював, навіть зовсім байдужа вчителька мусіла б «піднімати шум», бо (як і дирекція школи!) несе юридичну відповідальність за дитину. Відтак, було б достовірно, коли б за Миколкою бігав дільничний, батьків викликали, пробували його «здати» до інтернату й т. п., але в поєднання «романтичного життя» хлопчика в Халабуді з учительською рекомендацією відвідувати математичний гурток я не вірю.

Інші дорослі в творі, хоча прописані докладніше, теж виглядають схематично й неприродно. Певний розвиток характеру й індивідуальність присутні хіба в Товстусі. Вона розмовляє суржиком, любить свою кицьку й по ходу розповіді розкривається: разом із героями ми дізнаємося, що це не просто ожиріла від безділля тіточка, а добра самотня душа. Також більш-менш докладно виписані лише Вітчим із Матір’ю та «Літня жінка». Кожен із них створює певний сюжетний привід для повчальних висновків. Так, розповідь про те, як Вітчим учив Миколку пити й палити, зрештою завершується «собачим» міркуванням: як добре, що Миколка пройшов таку «школу» і тепер не засвоїть уроки з «отих великих картин, які розвішані по місту й звуться рекламами». Пунктирні появи Матері, котра «іноді обіймає сина» та «пускає сльозу», не лише розкривають душевність і наївність Миколки, а й залишають наприкінці можливість для нічим не вмотивованого щасливого фіналу: герой поспішає додому в очікуванні подарунка від святого Миколая під подушкою. Та не те що читач, а й Найда сумнівається, що Мама насправді вигнала Вітчима і щось добре чекає на них вдома…

Історія з Літньою жінкою, котра пахне 1 «сонцем, літом і яблуками» , спасає очманілого від випивки та курева хлопчика, а згодом не пізнає його в «гарній дитині», котра не лише допомогла донести та висадити сажанці, а й зібрала та склала в ящики весь урожай (до речі, неймовірний результат для третьокласника!), веде до висновку, що: «…хай помагає і старим, і літнім! А ну ж серед них… трапиться людина, що колись урятувала тобі життя!».

А найдовша та найдокладніше прописана пригода з Товстухою та її кицькою Анхвісою 2, певно, має вкотре наголосити читачеві, яким неоднозначним є світ. Якщо в ході повісті загалом декларується, що попри свою «запущеність» Миколка значно ідеальніший будь-якого свого доглянутого ровесника, то перипетії з Товстухою виявляють, що за образом типової обивательки, котра тратить усі сили та любов на кицю, не помічаючи поряд голодної дитини, ховається самотня хвора жінка, здатна на справжнє співчуття та милосердя. Водночас, пара Миколка/Найда відтіняються парою Товстуха/Анхвіска: попри видиме благополуччя останніх, вони так само самотні, нікому не потрібні й знаходять відраду лише одне в одному. До речі, лише мова цієї героїні в творі індивідуалізована: Товстуха розмовляє суржиком, постійно розтягуючи голосні. Так само лише її можна уявити зовні: всі інші дорослі позбавлені конкретних фізичних ознак.

Дитяче середовище, в якому існує герой, описане так само фрагментарно. Ми стикаємося зі знеособленим дитячим гуртом в межах школи, Чіксою, її антиподом Катькою та маленькою Дівчинкою, котра має Конструктор і хом’яка Терточку.

Дитячий гурт набуває конкретики лише в досить симпатичній оповідці про те, як однокласники хвалилися домашніми улюбленцями, а Миколка назвав Найду «українською розвідницькою» породою та почав відстоювати. Насмішки переросли в суперечку, яку з честю розв’язав собака, чудово виконавши перед дітьми всі накази господаря (навіть зовсім неймовірну для інших собак команду «шухер»).

Образ «Чікси» дуже спримтизований — це не жива дівчинка, а тиражована схема «золотого дитяти»: рожева, пахуча, зла та нетерпима. Коли вона зверхньо ставиться до принизливої на її погляд закоханості «задрипанця» Миколки, Найда, на радість усій школі (дівчинка ж «всіх достала»!), так само жорстоко мстить кривдниці господаря. Натомість, Катька виявляє до Миколки симпатію і, як наслідок, «винагороджується» його любов’ю (готовий витратити на подарунок дівчинці гроші, які важко збирав на нове взуття) та першими віршами. Та, ані «негідна» Чікса, ні «зразкова» Катька жодного разу не змальовані у спільній грі чи розмові з героєм. Повноцінне спілкування в Миколки відбувається хіба з Дівчинкою, в якої він ледь не поцупив Конструктор, а згодом допоміг дістатися додому та знайшов заблукалого хом’яка 3, та її малими друзями, що їм він розповідає про небо в річці.

У повісті чимало образів і ситуацій, що перегукуються із знаними на загал текстами. Так, Найдине коментування Миколчиного життя нагадує Гофманового кота Мура, Товстуха — «домомучительку» Малюка, пригода зі зникаючою «форелькою» схожа до розіграшу Карлсона з пампушками, а з гарбузячим опудалом — розмову з Карлсоном-«привидом».

Книжка гарно проілюстрована. Акварелі Дарини Марцін не лише реалістичні, а й певною мірою символічні. Скажімо, поєднання на обкладинці двох світів: Халабуди та Міста, зошита з промальованими основними персонажами, повних сонця вікон на брудних стінах тощо. Часто центральний персонаж малюнка ділить композицію навпіл: так, пара Миколка/Найда розмежовує Вітчима з його пляшками й «друзями» та школу з Чужими хлопцями; по різні боки опиняються схожа до Барбі «Чікса» та залиті каплями-листочками хризантем хлопчик і пес; протистоять тіні Вітчима та «літньої» жінки. Персонажі ілюстрацій інколи підказують подальшу долю героїв: так, Товстуха та її Анхфіска дуже симпатичні вже на першому малюнку. Загалом, в ілюстраціях дуже багато тепла й сонця. Хоча і пес, і хлопчик (як, зрештою, і в тексті) виглядають надто благополучними — вони повсякчас чистенькі, усміхнені й навіть Халабуда, Пустирище й т. п. малопривабливі в реальності місця виглядають поряд з ними дуже мило та охайненько.

На мене книжка справила двояке враження: це добре зроблений текст, із гарною мовою, сюжетом тощо, але споглядальна позиція авторки, ота дидактична вищість морального імперативу щодо героя, нищить саму суть оповіді, перетворює на загал гарну художню річ в прохідне моралізаторство на наболілій темі.

1. Запах — важливий маркер, адже оповідь веде пес.

2. В тексті імена мають лише тварини й хороші люди!

ВІДГУКИ ШКОЛЯРІВ НА «МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ» МАРИНИ ПАВЛЕНКО, НАДІСЛАНІ НА РЕДАКЦІЮ ЖУРНАЛУ «БАРВІНОК», ДЕ ПУБЛІКУВАЛАСЬ ПЕРША РЕДАКЦІЯ ПОВІСТІ

…Миколка часто прогулює школу, а це — гріх. Адже в майбутньому школа поможе йому знайти роботу. Народна мудрість каже: «Грамоті вчиться — завжди пригодиться».

Але він у всьому заступається за рідну матір. Правду кажуть: «Рідну матір ніким не заміниш». Це прислів’я підходить Миколці, адже його мама за нього — горою.

Не кожен виживе у Миколчиній ситуації. Копійками дуже важко назбирати потрібну суму. Хлопцеві треба змиритися, що він і далі повинен жити в Халабуді, бо з Вітчимом не вживеться в одній хаті. Схожа ситуація була в головного героя Даніеля Дефо «Пригоди Робінзона Крузо». Той теж самостійно зводив житло і піклуватися про П’ятницю, як Миколка про Найду, якого він так само визволив від людожерів, як Миколка Найду — від страшних лап болота.

Миколці не потрібно було красти в Товстухи і їм з собакою не треба було гавкати на Анхвісу. «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе», — твердить головне правило моралі. Якби Миколка краще вчився в школі, він би у 5 класі на уроках етики вивчив це правило. Може, тоді і його життя змінилося б.

Дружба між Миколкою і Найдою є справжньою, та ще й якою справжньою! Це не дружба — скарб! Можливо, у когось виникне думка, що коли забрати пса від Миколки, для хлопчика буде краще, він знайде друзів серед однокласників. Але ні. Тоді Миколка втратить частинку себе.

Миколчина мама — це теж скарб. Адже, хоч Миколка не дуже слухняний хлопчик, вона любить його, незважаючи ні на що. Жінкам важко стримувати свої емоції, і вони їх виплакують. Плакала Миколчина мама гірко, великими сльозами, з якими виходило хвилювання за сина. Собаки переживають по-іншому, тому Найді ті сльози здавались такими великими, що він назвав їх крокодилячими.

Українці давно знають, що таке пияцтво. «В горілці розум утопив», — каже приказка. Але розумні діти візьмуть від своїх горе-батьків гарні уроки, як це зробив Микола.

Збагнув Миколка і різницю між Чіксою і Катькою. Катьку він обожнює, складає про неї вірші, вважає, що любить… Можливо, коли вони подорослішають, кохання між ними вже не буде, але добре ставлення вже не зникне.

Миколка сильний. В нього добре серце. Він не втратив гідності, чесності. Він з усім справиться. Його діти будуть зростати в щасливій, дружній родині. Він справиться з перешкодами життя і не піддасться дурним спокусам. Це вже перевірено: багато дітей з простих сімей досягають висот.

Руслана ФАЛЬКО,

м. Ржищів, Київська область

…Миколчина мама — добра жінка, але дволика. Хоче й Миколку погодувати, і щоб Вітчим їй не докорив. Доля ж Товстухи вбачається мені як тиха і спокійна річка, сама вона розуміється на потребах живих істот, які не з доброї волі крадуть. Вона добра жінка, не повела Миколку в міліцію, а спершу спробувала нагодувати. Здається, Миколці на совісті стало радісніше, коли з Товстухою вийшла відверта розмова.

Завдяки Вітчиму Миколка виробив у собі імунітет до курива і до реклам, що припрошують курити.

Катьчина душа дивиться на світ «синіми волошками», а Чіксині «сині волошки» закриті. «Сині волошки» — це дитяча невинність, як у ангела. Чікса дивиться на Миколку як на колготок, що вибився з-під ніг. Гіацинт, подарований Миколці Катькою, пробудив у ньому якусь трепетну радісну думку, і він сподівається на взаємність, яка з часом не забариться.

Такі діти як Миколка чи Катька неодмінно будуть щасливими, тільки трохи пізніше. Їм треба укріпитись у собі, і не давати себе в образу, а інші добрі люди це помітять. Добро живе в Миколці так щільно, що воно вже не повинно звільнити пробоїну для зла. А втім, хлопчик дорослішає, і з часом буде все більше ставати на варті своєї честі й совісті.

Олена НАУМЕНКО,

смт Талалаївка Чернігівської області

Взагалі-то Миколка добра людина. Він врятував песика, допоміг жінці нести саджанці, зібрав їй яблука. Він допоміг і дівчинці, яка заблудилася. Лагідно ставився до Найди, з розумінням. Не палив, мав терпіння. Звичайно, доброго в Миколці більше. Погане в ньому те, що він не мав друзів у школі, про вчительку говорив зневажливо, крав.

Він ще хлопчик, а батьків, сім’ї у нього немає. Ніхто не догляне, не порадить, не поспівчуває. Миколці бракує домівки, друзів, розумного і доброго батька. Але він щасливий, бо всіє сам про себе піклуватися. Ніколи не сумує. Безвихідь не про нього. Як дубок, міцний. І ще — вільний. Щасливий, бо має веселого песика — Найду.

Мені здається, щоб йому вижити, треба бути ближче до людей. Хоч би і Товстуха. Теж самотня, у неї нікого немає, крім Анхвіси. Доля її нещаслива, але вона зберегла любов і ніжність, співчуття до людей. Миколка міг би допомагати їй багато чим. А вона жаліслива. Потім шкільні друзі, вчителі. Мусить змиритися з тим, що сирота. З таких люди бувають, як Т.Г.Шевченко.

Миколка і Найда працювали дружно, доповнювали одне одного. Миколка бачив усе, що вгорі, Найда — все, що під ногами. Собака мав інтуїцію, Миколка — добрий розум.

У Миколчиної мами черстве серце, не болить за Миколку. Сльози у неї крокодилячі. У крокодила сльози ллються перед тим, я має ковтнути свою жертву.

Вітчим хотів навчити Миколку пити й палити. Робив це примусово й грубо. Це викликало в Миколки відразу до куріння й алкоголю, він зненавидів ці потворні «хвороби суспільства».
 
Чікса багата і горда. Людей вона не любить і не помічає. Її засліпили розкоші. У неї серце, мов граніт. Катька — чутлива, вона помітила, як нелегко живеться Миколці і зрозуміла, що він потребує уваги однокласників і подарувала йому гіацинта.
Миколка буде щасливим, бо вміє любити і дружити, працювати і мріяти.

Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ,

с. Зоря Донецької області

…Своє щастя Миколка знаходить у спілкуванні з собачкою Найдою, у проживанні в Халабуді, у своєму «бізнесі». Але йому бракує ласки і любові від мами, бракує справжнього друга. Через те, що з нього сміються і з ним не хочуть  спілкуватися, він не ходить до школи. Згадаймо, як Миколка змінився, коли в класі з’явилася Чікса. А в результаті — нове приниження. «Хто я, а хто ти! Щоб навіть дивитися в мій бік не смів, гидото!» — ось так Чікса крикнула Миколці й кинула йому квіти в обличчя. А ці квіти Миколка купив за гроші, які збирав на кросівки.

Миколці не потрібно звертати увагу на висміювання, а ходити до школи, тим паче, до нього гарно ставляться Катька, учителька, Товстуха. Чікса і Катька — це як небо і земля. Чікса — збалувана, багата дівчинка, якій замість мізок тільки плаття, а серце зовсім крижане. Миколка думав, що як вона гарна, то й добра, але це неправда. Катька — чуйна добра дівчинка. Таку подружку я б хотіла мати.

Миколка буде гарно вчитися, тому що в нього «казанок варить».

Марія ДОВБЕНКО,

с. Голубичі, Чернігівська область

…Миколці потрібно бути ближче до людей, адже вони завжди допоможуть! Вони можуть пригрозити Вітчимові, і той змінить своє ставлення до хлопчика. Миколка мусить перестати красти. Краще хай попросить. Миколці потрібно змиритися з тим, що в нього немає рідного батька.

Дружба між Миколкою і Найдою є справжньою! Миколка допомагає Найді так: годує, чухає «чорними півмісяцями» (Найді це дуже приємно), лікує песика, коли в нього рани… Найда помагає Миколці так: охороняє хлопця, допомагає в пошуках їжі, захищає від ворогів (у тому числі й від Вітчима), рятує від урагану…

Миколчина мама — слабохарактерна й безвідповідальна жінка. Сама винна у всіх негараздах, сама і плаче. А сльоза її, хоч і велика, як у крокодила, але холодна й нещира.

Товстуха — це хвора самотня жінка. У неї нікого немає, крім Анхвісочки! Товстуха ради неї, «конхфеточки», всю пенсію свою тратить!

Якби не Вітчим, Миколка навчився б пити й курити, адже на рекламних табличках, які розвішані по місту, життя з цигарками та алкоголем намальовано дуже красиво. В майбутньому я нізащо не візьму до рота сигарету чи пляшку з алкоголем!!! Це дуже шкідливо!!!

Миколка буде щасливим, бо він ще дитина, і в нього все попереду!

Світлана КОСИК,

с. Малий Любіть, Львівська область

Миколці для щастя бракує доброї мами, тата, бабусі, дідуся. Але він щасливий, бо має справжнього друга Найду. На думку моєї мами, Найда гуманніший, ніж оточуючі люди. Найда допомагає Миколці нюхом, зубами і вмінням передчувати. Миколка має безліч ідей і руки.

Миколчина мама легковажна, безвідповідальна, не має сили волі, егоїстична, себе любить більше, ніж Миколку. Звірі — й то турбуються про своїх дітей. Товстуха про кішку (яку, до речі, об’їдає Миколка) турбується більше, ніж Миколчина мама про нього.

Миколка буде щасливий. Він привчений працювати, піклуватися про себе, вміє цінувати друзів, він гордий, розумний, добрий. Він ніколи не буде ставитись до своїх дітей так, як його матір, бо знає, що це таке.

Біля моєї бабусі живе Максим. Його мама наркоманка, п’яниця, злодійка. Усі мами забороняють дружити з ним. У нього є собака Бой, якого всі бояться. На думку мого тата, у нього перспектив у житті, як і в Миколки, майже немає, якщо не заберуть від матері.

Вітя ЗАЛЕНСЬКИЙ,

м.Умань Черкаської області.

…Я сподіваюся, що хлопчик буде щасливим. Вітчим зникне з їхнього життя, мама буде приділяти більше часу синові, він дружитиме з Катькою і Товстухою.

Наташа Анодіна, м.Конотоп Сумської області

…Миколці ліпше звернутися за допомогою до вчителів, Товстухи. Потрібно змиритися з тим, що він не може жити вдома. Миколка повинен сам покращити свої умови життя, краще підготувати своє житло до зими.

Миколка дружить з Найдою по-справжньому, вони мають схожі погляди на життя, підтримують і рятують одне одного.

Миколчина мама є безвідповідальною, бо допустила, що дитина живе на вулиці. Найда називає її сльози крокодилячими, бо сліз багато, але від них нічого не змінюється.

Як і Миколка, я також готова, всупереч рекламі, відмовитись у майбутньому від тютюну та алкоголю.

Катя ЧОРНА,

с.Паланка, Вінницька область

…Книжку «Миколчині історії» я вже прочитала. Тепер її по черзі читатимуть учні нашого третього класу. Особливо ті, хто не отримує журналу «Барвінок». У мене цю книжку просило вже 5 дітей і 2 мами.

А в «Домовичку з палітрою» на початку Марина Павленко наче про мене написала. У мене вдома теж скрізь хтось живе. Особливо коли темно. Навіть у тумбочці між книжками і в піаніно.

…Чи буде продовження книжки про Миколку? Бо дуже шкода, що всі історії закінчилися. Я навіть плакала. …

…Миколка щасливий, бо Бог дав йому добре серденько і розум. Йому треба поговорити з учителькою і дещо їй розповісти. У нашій школі є такий кабінет, куди деякі батьки приносять форму, взуття й інші речі, замалі на їхніх дітей. Миколка б не ходив у дірявому взутті. А ще він може піти жити до доброї бабусі Товстухи.

Бог і Ангел Охоронець оберігатимуть Миколку й допомагатимуть за добре серце.

А моя мама підказує, що йому треба піти у Богунівське училище (Миколка хоче служити в армії) і там про нього піклуватиметься держава. На канікули він приїжджатиме до Товстухи. А в неї житиме Найда. І подружить із Анхвісою.

Наталя ІВАСЮК,

м.Київ.

Марина Степанівна Павленко народилася 30 березня 1973 р. у селі Старичах Яворівського району Львівської області. У дворічному віці переїхала з батьками на Черкащину. Здобула вищу педагогічну освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині — університеті) імені Павла Тичини (1991–1996), працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії (1995–2000), асистентом кафедри української літератури та народознавства Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини. З 2000 р. — викладач кафедри української літератури й українознавства цього вузу. Кандидат педагогічних наук, доцент, автор численних наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків» (2002) і монографії «Тичининська формула українського патріотизму» (2002), за яку удостоєна літературної премії «Благовіст». Упорядник спогадів про Павла Тичину «З любов’ю і болем» (2005).

Друкується з 1990 р. Авторка поетичних збірок: «Бузкові зошити» (1997), «Чар-папороть» (2002), «Душа осики» (2006); збірки оповідань «Як дожити до ста» (2004); романів для підлітків «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» (2005), «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» (2007) і «Русалонька із 7-В проти Русалоньки з Білокрилівського лісу» (2008); циклу казок «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)» (2007) і «Домовичок із палітрою» (2007) та «Домовичок повертається» (2010); книжки біографій для дітей «Марина Павленко про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко» (2009).

Із 1997 р. член Національної Спілки письменників України.

Багато публікується у періодичній пресі, мистецьких часописах («Березіль», «Кальміюс», «Дзвін», зокрема закордонних: вірменському — «Гарун», італійському — «Артекультура», німецькій «Соборності»), альманахах і колективних збірниках.
Має також мистецький хист. Ілюструвала книжки-розмальовки для дітей Анатолія Кравченка-Русіва «Калатайло», Тамари Мовчан «Дзиґа, кіт і кораблі» та Ольги Павленко «Абетка-ярмарок», видрукувані 1998 р. у Видавничому центрі Кухарука в Києві. Ілюструвала також власні книжки «“Чар-папороть» і «Півтора бажання».

Переможець літературних конкурсів: «Гранослов» (Київ, 1996), «Привітання життя» (Львів, 1996), конкурсу Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998), конкурсу на кращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000), «Смолоскип» (Київ, 2000, 2001, 2002); «Коронація слова» (Київ, 2004); Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (Канада, 2005); Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006); конкурсу літератури для дітей та юнацтва «Портал» (2006); міжнародного конкурсу ім. Богдана-Нестора Лепкого (Львів–Париж–Цвікау, 2007).
Лауреат літературної премії «Благовіст», українсько-німецької премії імені Олеся Гончара (2004) і літературної премії імені Михайла Чабанівського (2006).