Нова збірочка Івана Андрусяка – то зі смаком дібрані під однією палітуркою вірші, що впродовж кількох років друкувалися в різних виданнях окремо. Вирізняє їх серед чималого масиву української «римованої продукції для дітей» насамперед поетичність і сучасність. Це насправді поезія – версифікаційно вигадлива, сповнена внутрішнього мелосу, асоціативної гри та цікавих свіжих образів.

Від «дорослого» доробку автора вірші різняться виразною «осяжністю» образів. Поет наповнив рядки звуками та барвами, даючи змогу маленьким читачам буквально оживляти прочитане у власних відчуттях. Є тут звичні поезії для дітей звуконаслідування («Удень ми будем ням-ням-ням, / а буль-буль-буль вночі»»; «У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!»), вишукані алітерації та асонанси («Ой ходила лебедиха, / та й у лісі лі / притулилась тихо-тихо / крильцем до землі»; «Хтось на кухні чавкає, / чавкає – / то напевно, Чакалка, / Чакалка»»; «А бабаята, бабаята / як узялися лупцювати – / по чім попало, чим знайдуть тузають, буцають, деруть, / гамселять, хрьопають – ого! – / по два, по три на одного!»), засновані на мовно-структурних парадоксах словозабавлянки («– Бегемот / – от! А ось – / беремось?»; «Ліс накривався – і накрився»). Поет вміло грається з кольором і його асоціативним рядом («Два зелених крокодили / аж по дрова в ліс ходили, / та у лісі, як на зло, /дров зелених не було»; «На червоній черепиці / спали дві червоні птиці. / Дивувались вранці-рано: / – я рожева ти багряна») та багатозначністю слів (із поросяти, що вірно чекає друга «справжня виросте свиня») тощо. Та найцікавіше у дитячій поезії Івана Андрусяка стежити за грою смислів. Як справжній герой-хитрун народної казки, поет парадоксальним чином обертає перед читачем калейдоскоп впізнаваних життєвих ситуацій: муха взялася вчитися у павука, адже: «Став «двійку» чи «п’ять», / та учнів не їдять»; село «несправжнє», бо такого не показували «по телику»; з’їдені, але не прочитані книжки нічого не додають навіть миші тощо.

А ще підкуповує глибоке розуміння автором душевних станів, інтересів і клопотів своїх маленьких героїв і читачів. Поет з ніжністю описує як «Пізнає Стефуся світ, / як сніданок чи обід», як береться до діла «Дитинча щокасте, / ще й бурундучасте!», а «Лізятко» плете кіску тощо. І ця сердечна потреба додати до всякого знання «хоч єдине тепле слово» робить поезію для дітей Івана Андрусяка ще й сутнісно вартісною. Її не страшно дати до рук власній дитині.

На окрему розмову заслуговують ніжні соковиті мініатюри Надії Дойчевої, котрі гріх назвати ілюстраціями, так багато у них надтекстового мистецького сенсу та краси. Її химерні «плюшеві» звірята та «лялькові» люди, здається, вийшли з кольорових дитячих снів, де «тварини, що заговорили» широко розкривши очі вглядаються в дивовижі світу людського, а люди, натомість, мружаться від чарівного світла казки…

Збірочка Івана Андрусяка – це насамперед глибоко батьківська поезія. Мало хто із сучасних авторів так щиро й відкрито декларує свою зануреність у родинне буття, глибинну духовну дотичність до щоденних клопотів дітей. Напевно, це і є ота справжня біблійна чоловіча відповідальність за свій рід перед Богом, коли найменші дитячі переживання стають для батька духовним досвідом і поетичним відкриттям світу. Саме ця свіжість і незамутненість поетової розмови з дітьми й привертає читача. Бо лише поряд зі справжнім Татом – великим, надійним і незрадливим – може бути по-справжньому м’яко й пухнасто…

Наталя МАРЧЕНКО

Див. також інші рецензії на цю книгу:

Василь Карп’юк. М’який і пухнастий Андрусяк // Re: цензії. – Буквоїд. – Режим доступу : http://bookvoid.com.ua/reviews/books/2010/04/27/141217.html
Маргарита Стручок. «Пухнасті» вірші для малят // Книженя. – Режим доступу : http://knyzhenya.livejournal.com/16013.html
Ящук, Антоніна. Дуже серйозно про книжки серйозного дитячого поета Івана Андрусяка / А. Ящук // ЛітАкцент. – Літачок. – Режим доступу :  http://litakcent.com/2011/03/21/duzhe-serjozno-pro-knyzhky-serjoznoho-dytjachoho-poeta-ivana-andrusjaka.html