Жанрово-стильові особливості сучасної авторської казки

Казка як жанр має свою історію і традиції. У теорії літератури (І. Безпечний, О. Галич, Ю. Ковалів, І. Райкова, А. Ткаченко) літературна (авторська) казка розглядається як жанровий різновид епосу. Це «художній твір письменника, який модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, формує новий за якістю художній текст із різними інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо)». [ЛЕ 2007: 568] Цим терміном «називають і оригінальні авторські твори, у яких елементи реалій поєднані з вигадкою, яскравим фантазуванням». [ЛЕ 2007: 568]. Літературну казку вважають метажанром, адже серед творів є повісті, поеми, романи, утопії. Тому цей жанр найчастіше піддається модифікації.

Українська літературна казка була об’єктом дослідження О. Горбонос, О. Гарачковської, Л. Дерези, Н. Тихолоз, Г. Сабат, Ю. Ярмиша, однак про сучасну авторську казку, її жанрові особливості досліджень немає за винятком поодиноких статей за персоналіями і конкретними творами (Т. Качак, М. Крук, Н. Марченко).

Необхідність дослідження цього жанру очевидна, оскільки в останнє десятиліття XX на початку XXI століття в українській літературі для дітей з’явилося багато казкових творів сучасних майстрів пера: І. Андрусяка, Н. Воскресенської, Ю. Винничука, Л. Ворониної, О. Гавроша, С. Гридіна, О. Дерманського, Галини Малик, З. Мензатюк, О. Росича, М. Павленко, Г. Пагутяк, В. Рутківського та ін.

Мета цієї розвідки – з’ясувати основні ознаки жанру сучасної літературної казки та її стильові особливості.

За видовими ознаками переважна більшість літературних казок належить до чарівних або героїчних, хоча у чистому вигляді їх майже немає, адже вони поєднують риси авантюрних, побутових казкових творів, казок про тварин. За пафосом виділяють казки героїчні, ліричні, гумористичні, сатиричні, філософські, психологічні [ЛЭ 2001: 459]. Проте основний пафос майже завжди нюансується.

Хронотоп є однією з найважливіших ознак жанру казки. Н. Копистянська глибоко проаналізувала відмінність у хронотопі фольклорної та авторської казки [Копистянська 2005: 87-92], тому ця теоретична база стала основою для дослідження особливостей творення часопростору у конкретних літературних текстах означеного періоду.

Модифікований жанр казки має значно більше можливостей для розкриття авторського хронотопу через інтертекстуальні зв’язки, ретроспекцію, обрамлення, вставні оповіді.

Тенденція до модифікації жанру значно посилилася в означений період через поєднання казки з іншими жанрами: казкова повість (Г. Пагутяк «Втеча звірів, або Новий бестіарій», В. Рутківський «Бухтик з тихого затону»), повість-казка (Ю. Винничук «Місце для дракона»), повість з казковими елементами (О. Дерманський «Чудове чудовисько», «Чудове чудовисько в країні жаховиськ»), казкова хроніка (роман) (О. Росич «Розбійник Пинтя у Заклятому місті»), чарівна, пригодницько-фантастична казка (Галина Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії»), казка-драма (З. Мензатюк «Дочка Троянди»), «адресована казка» (О. Росич «Джованні Трапатоні» – казка для підлітків, їхніх батьків, дідусів та бабусь), збірки казок, поєднаних одним наратором або спільним місцетворенням чи «місцеперебуванням» (Д. Матіяш «Казки від П’ятинки», З. Мензатюк «Київські казки», М. Павленко «Казки із Ялосоветиної скрині»). 

У більшості казкових творів сучасності «персональний хронотоп підпорядковується моральним принципам (насамперед перемозі добра над злом), але, водночас, саме хронотоп  визначає побудову сюжету і всю образну систему». [Копистянська 2005: 88]. Це спостерігається майже в усіх сучасних казкових текстах. В окремих авторських казках виявляється суперечність між тим, «як повинно бути» і «як є», перемога добра над злом піддається сумніву, звідки не зовсім звичні для казки сумні кінцівки (Г. Пагутяк «Втеча звірів, або Новий бестіарій»).

Сюжети казкових творів здебільшого оригінальні або частково запозичені: наприклад, з біблійних оповідань (Д. Матіяш «Казки П’ятинки»), народних казок Карпатського регіону (О. Гаврош «Розбійник Пинтя у заклятому місті»), стилізовані під фольклорні (М. Павленко «Казки із Ялосоветиної скрині»). Для сюжетного хронотопу переважної більшості казок властивий динамізм, ущільнення часу.

Характерними є героїчні (О. Гаврош «Розбійник Пинтя у заклятому місті») та фантастичні (Галина Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії», Г. Пагутяк «Втеча звірів, або Новий бестіарій», О. Росич «Джовані Трапатоні») мотиви, що переплітаються з повсякденними. Побутові мотиви часто поєднуються з морально-етичними та філософськими, як у казках-притчах Д. Матіяш «Велике вухо», «Жасминова дівчинка», «Інжирне дерево», «Лілії».

Мотив подорожі у літературній казці сучасних письменників часто набуває символічного значення ініціації – посвячення героя у таємниці «чужого» світу: світу звірів, Закрайсвіття, Недоладії, усвідомлення своєї причетності до «чужого» простору та спостереження змін, що відбуваються з персонажем внаслідок такої взаємодії.

«Свій» і «чужий» простір у казці протиставляється [Копистянська 2005: 91]. Наприклад, Пинтя у творі Гавроша випадково потрапляє у Закрайсвіття – це чужий для героя простір, якому він дивується. Там з Пинтею відбуваються незвичайні пригоди. Не по своїй волі потрапляє у «чужий» простір –.у країну Недоладію – Аля (з казки Галини Малик). Це вигаданий авторський світ, який лякає Алю, але й допомагає позбутися багатьох своїх вад. Одночасно «чужий» простір є засобом сюжетотворення й авторським хронотопом. Дівчинка Соня (О. Дерманський «Чудове Чудовисько в країні Жаховиськ»), розшукуючи зниклих маму й тата, відкриває ворота неба і хоча й опиняється у «чужому світі»: світі потерчат, Мари, Пропасниці, але виявляє, що життя тут схоже на людське навіть у побутових дрібницях і справах виховання. Згодом уже в Долині Вічного Плавання, де застряв літак, на борту якого були Сонині мама і тато, головна героїня рятує батьків та інших пасажирів від Вічного Спокою – смерті. Інакшість світу виявляється у формах та вимірах існування. Втручання «земних» персонажів вносить певний дисонанс у встановлений порядок і одночасно гармонізує і створює рівновагу у світі людей.

Комп’ютерний вірус Федько запрошує хлопчиків, героїв твору С. Гридіна, на гру до віртуального світу, де вони змушені захищатися, виявляти чудеса хоробрості, уникати небезпеки, оскільки умовності не діють, а комп’ютерна «реальність» дуже жорстока. Таким чином, звичний і цілком безпечний віртуальний світ перетворюється на «чужий» і небезпечний. Випробування, яким піддаються герої, це процес самовиховання, й одночасно, сюжетотворення. 

Нетипове зображення «чужого» простору у казці Пагутяк: Доня потрапляє у чужий світ на запрошення Каспара, але цей простір не ворожий, хоч і незвичний. Тим паче це було бажання дівчинки – побачити звірів, і поспілкуватися з ними. У цьому випадку «чужий простір» є «сюжетним і жанровим ядром» [Копистянська 2005: 91].

Авторський хронотоп у текстах – це найчастіше сучасна реальність та певна місцевість (конкретно або приблизно означена, або не означена ніяк). Соціально-історичний хронотоп вгадується за певними ознаками, як от: за описом побуту, одягу, інтер’єру, подій, персонажів, їхньої мови тощо. Казкова хроніка-роман О. Гавроша, наприклад, з одного боку має виразно фольклорний хронотоп, оскільки наявні інтертекстуальні зв’язки із народними легендами, казками Карпатського регіону, проте автор «осучаснює» свого героя за допомогою опису поведінки, мови: висловів, реплік. Наприклад, «Кудлоше, як ти пропустив таке історичне падіння», «Чи не підкажете дорогу, люб’язні», «Я маю для летючих гадів серйозний аргумент», «Аж щелепа відвисла», «Грубі гроші», «Бригадирка польової ланки» тощо. [Гаврош 2013]

Казкова повість Г. Пагутяк композиційно пов’язана з інтертекстами, Окрім власне авторської оповіді є це два наративи: глави із Книги Єдинорога та книги «Aphologia animalia», що в перекладі з латини означає «На захист тварин». Г. Пагутяк обумовлює це у двох передмовах, поглибивши таким чином комунікацію: автор – читач. Ці вигадані інтертексти відображають авторську позицію, ідею, світобачення і запрошують до співроздумів.

В авторських казках сюжетотворення домінує над «фантастичними тенденціями казкарського наративу» [ЛЕ 2007: 568]. Рушієм сюжету найчастіше є поява вигаданого автором казкового персонажа: Каспара у Г. Пагутяк, Чудовиська у О. Дерманського, Буцика з країни Нямликів у Л. Ворониної, чаклуна Недочеревичка у Галини Малик, комп’ютерного віруса Федька у С. Гридіна, Ворона у О. Росича. Подієва основа сюжету – незвичайні пригоди вигаданих персонажів у звичайному і звичному для людей (читачів) світі або навпаки пригоди цілком реальних персонажів у вигаданому світі. Наприклад, комп’ютерний вірус почувається не зовсім затишно у світі людей, з ним трапляються не зовсім приємні історії. У той же час Сашко і Петрик спочатку сприймають подорож у віртуальний світ як захопливу гру, поки не потрапляють у справжню халепу.

Здебільшого казкові твори поєднуються з повістю, прозовим жанром, який має середній обсяг. Малі епічні жанри зустрічаються зрідка. Прикладом таких творів можуть бути казки-оповідання, казки-притчі та казки-новелетки зі збірки Д. Матіяш «Казки П’ятинки». У них одна сюжетна лінія, обмежена кількість персонажів, звичайна композиційна будова кожного з оповідань – ось характерні ознаки цих творів. Найважливішим є казковий елемент: олюднення явищ природи, пір року, тварин, рослин.

Окремі казки мають інтертекстуальні зв’язки з біблійними оповідями. Проте автор додає нову штрихпунктирну лінію і таким чином увиразнює сюжет, умотивовує події, уводить нових персонажів, розкриває відтінки у їхніх характерах, вчинках.

Важливим чинником аналізу літературної казки та її модифікацій є поетика, яка визначається творчою манерою митця і підпорядковується обраному жанровому різновиду. Літературознавці вважають особливостями поетики літературної казки розважальність, здатність здивувати, вразити читачів. Найчастіше у сучасних казках – це поєднання реального і фантастичного у зображенні героїв, подій, пригод. Як правило, казкові персонажі є носіями якихось характерних рис: позитивних чи негативних. Вони  перебувають в опозиції, втілюючи таким чином протиборство Добра і Зла. Найчастіше героями оригінальних авторських казок є діти («жанрові персонажі»): Доня (Г. Пагутяк), Аля (Галина Малик), Соня (О. Дерманський), Лада (О. Росич), Сергійко та Оля (В. Рутківський). Це носії авторської ідеї про Добро, яке перемагає у двобої зі Злом. Втілене воно у фантастичних образах (Жаховисько з казки О. Дерманського, імператор ДДТ з казки О. Росича) чи цілком реальних героїв (банкір-мільйонер, батько Лади з казки О. Росича). Іноді це Зло абстрактне, збірне; воно не має персонажного втілення. Так у творі «Втеча звірів, або Новий бестіарій» Г. Пагутяк звірі і люди знаходяться на полюсах, бо останні своєю бездумною поведінкою, байдужістю, а то й злочинними вчинками змусили братів своїх менших покинути землю. Отже, людство є втіленням Зла.

Автори зображають персонажів через описи зовнішності, вчинків, думок. Характеристика виразно індивідуалізована й одночасно типова: доброта, співчутливість, вірність дружбі, відвага, безкорисливість. Протилежна категорія героїв наділена відповідними рисами: безсердечність, віроломство, підлість, злість, жорстокість. Інші персонажі завжди підтримують героїв чи антигероїв, звідси і поділ. У казках зрідка зустрічаються «половинчасті» персонажі, які піддаються «перевихованню» і стають на бік Добра (наприклад, король з казки Д. Матіяш «Марципан»).

Характерною особливістю казкових текстів є оригінальні імена персонажів, які називають вигаданих істот: Чудове Чудовисько або Чу, Жаховисько, Недочеревик, Нямлики, Бухтик та ін.

Сучасна казка стала більш реалістичною: за буянням фантазії – серйозні, глибокі реальні проблеми: екологічні, соціальні, моральні. Автори акцентують кожен у свій спосіб на знеціненні загальнолюдських понять: любові, взаєморозуміння у стосунках батьків і дітей, доброти.

Отже, сучасна літературна казка репрезентована творами різних жанрових модифікацій: повість-казка, роман-хроніка, драма-казка, казка-притча; пригодницька, фантастична, авантюрна, морально-етична тощо. Модифікації відбуваються шляхом поєднання жанрових різновидів та за допомогою інтертекстуальних зв’язків. Казковий жанр дає можливість авторові розкрити важливі проблеми сучасності, виявити творчу індивідуальність, долучити читача до естетики казки, запросити до роздумів і співпереживання. Казкові мотиви різноманітні, проте й для них характерне поєднання фантастичного і реального, чарівного і прагматичного, матеріального і духовного. Це стосується і персонажів: вигаданих та реальних.

Це дослідження лише в загальному окреслило жанрові домінанти та стильові особливості казкових творів сучасності. Перспективним є ґрунтовне вивчення особливостей індивідуальних стилів сучасних казкарів, визначення  жанрових різновидів та стильових ознак сучасної літературної казки.

1. Гаврош О. Розбійник Пинтя у Заклятому місті. / О. Гаврош – К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013. – 301 с.
2. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. – Львів: Паіс, 2005. – 368 с.
3. Літературознавча енциклопедія. У 2 томах. Автор-укладач Ковалів Ю. І.  – К.: Видавничий центр «Академія», 2007. – Т.1. – 568 с.
4. Райкова И. Н. Литературная сказка / Райкова И. Н. // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А. Н.Николюкина. – Москва: НПК «Интелвак», 2001. – 1600 стб.

Овдійчук Л. М.,

 кандидат педагогічних наук, доцент

ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний

університет імені академіка Степана Дем’янчука»,

м. Рівне

Джерело:

Овдійчук, Л. М. Жанрово-стильові особливості сучасної авторської казки // Літератури світу: поетика, ментальність, духовність : зб. наук. праць ДВНЗ «Криворізький нац. ун-т». Вип. 4. - К. : НВП Інтерсервіс, 2014. - С. 220-227.