|
Родзинкою цьогорічної зустрічі було те, що запрошені до розмови письменники не знали про «хвостик» від модератора — щиро залюблених у читання гуманістів, які погодилися послухати дискусію «з боку» і лише наприкінці своїми думками додали їй нового дихання та векторів розвитку. Аби широкий загал зміг хоча б трішки відчути багатоголосся цієї на правду цілісної, але яскраво індивідуалізованої розмови, КЛЮЧ попросив усіх учасників, а також тих, хто зміг долучитися лише віртуально, стисло висловитися.
***
Тоді виникає запитання, навіщо ми переконуємо наших дівчаток, що кожна з них — маленька принцеса, якщо водночас не пропонуємо батькам і хлопчикам ідеал достойного сильного чоловіка? Ще однією спонукою до розмови стала так само хвилеподібна з‘ява значної порівняно з іншими роками кількості підліткових повістей, у засновку яких — «складні» питання дорослішання, насамперед перші почуття та досвід стосунків. Не вдаючись до аналізу художньо-стильових якостей текстів, які дуже різні, мушу визнати спільну для більшості (не для всіх!) абсолютно нову парадигму відображення «родинного життя». Фактично відсутні сцени, де діти й батьки працюють разом (готують їсти, ремонтують щось тощо), спільного застілля та походів «до тата на роботу», власне, будь-яка включеність дитини у буденні турботи дорослих. Навіть у зображенні щасливих родин кожний її член живе більше власним життям, ніж спільним, родинним. Це швидше коло близьких за духом людей-друзів, ніж традиційна сім‘я з усталеними обов‘язками та правами. Хотілося з‘ясувати — письменники підсвідомо фіксують нові реалії буття чи свідомо формують нові ціннісні орієнтири? Також у прозі для дітей останніх років чітко простежується доволі неочікувані, як на мене, гендерні акценти: жіночі персонажі зображуються як активні, сильні, спроможні самостійно вирішувати більшість посталих перед ними проблем, натомість чоловічі весь час потребують підтримки, настанов, відзначаються більшою долею саморефлесії та залежністю від спільноти тощо. Можливо, такий стан справ відображає реалії. Але навіть коли так, то чи потрібно подібні ціннісні орієнтири свідомо пропагувати через дитяче читання? Власне навколо цих запитань і велася дискусія. А ще письменники розповіли, які книжки формували їхнє уявлення про ідеал жінки/чоловіка та які нині пропонують власним дітям і онукам. Єдиної відповіді наше щиросердне коло, звичайно, не знайшло. Але, певна, кожний виніс із розмови ідеї для подальшої творчості й розвитку, а ще, сподіваюся, атмосферу взаємної чулості та світла, яким, на щастя, повниться сучасна українська книга для дітей». Наталя Марченко, книгознавець. ***
Рефлексія друга: наші, хоч і книжкові ідеали формують не самі книжки, як такі, а процес читання чи точніше оточення, що читає. Адже крім жартівливої згадки про ідеологічні спокуси американського кінематографу майже нічого конкретного згадано не було, а розмова йшла скоріше про світ людей, що читають: батьки, друзі, діти… І як цей світ упливає на нас протягом усього життя…
І тоді стає зрозумілим статистика, яку я наводила: на коло читання дітей тата впливають більше, ніж мами. Справді, якщо чоловік читає, то він, мабуть, надійніший, справжніший… І, може, для хлопчиків книжка важить більше… Згадується, юнацький особистий приклад: моя ніжна дружба з однокласником закінчилася у той момент, коли мені не сподобалася книжка, яку він із захопленням приніс мені почитати на ніч — Хемінгуей, «Старий і море». З того часу ставлюсь до творчості Хема з якоюсь засторогою
Рефлексія третя: книжки продовжують нас виховувати, незважаючи на вік. До речі, може, варто провести і таку «вікову» дискусію: книжки, які нас формують у дитинстві, зрілості, старості. Мабуть, це теж питання якості та мети читання: чого ми чекаємо від художньої літератури протягом усього свого життя — розваги, прикладу, можливості замислитися, розрадити, побачити приклад іншого життя… Адже, які книжки читати у підлітковому, віці більш-менш зрозуміло (тут і програма є, і КЛЮЧ, і батьки, і рубрика «Читаємо із задоволенням» у підручнику «Українська література» Рефлексія четверта: ми говоримо про читання, виховання читача і відразу робимо ремарку: не будемо говорити про програми й підручники… А чому не будемо і де про них говорити? І, до речі, підручник теж книжка, яка формує уявлення про світ… І чи потрібно всю хорошу літературу вивчати на уроці в школі? І чи готові наші письменники до того, що їхні твори будуть уведені до шкільної програми (а це означає, що їхні твори не тільки можуть тиражувати без ніякого дозволу з боку митця у різноманітних хрестоматіях, посібниках, робочих зошитах тощо, а й інтерпретувати досить вільно, невимушено і не завжди професійно)? Чи готові вони до того, що за не прочитання й, може, несприйняття їхніх творів будуть ставитися негативні оцінки? І чому, справді, «Русалонька…» Марини Павленко має стати взірцем для всіх семикласниць країни? Все ж таки, читання річ дуже особистісна, інтимна і «свої книжки» мають бути у кожного свої. Рефлексія п’ята: ця думка завжди виникає на Королівстві — про паралельність нашого життя: як нам все-таки важливо навчитися слухати і чути один одного. І долати бар’єри: адже всі ми читачі і книжки продовжують формувати нас — через дітей, онуків, батьків, учнів, учителів, авторів, редакторів, письменників, друзів і ворогів… І кожен досвід у цьому читацькому світі цікавий і незамінний…
І ще одна рефлексія: про формування нового літературного героя З повагою і надією на взаєморозуміння Ірина Красуцька, головний редактор (Український освітянський видавничий центр «Оріон»).
***
Тепер чужі дорослі накидають дітям химери й химороди власних дозрілих, хоч, може, й инфантильних житків, або намагаються відгадати, що тих дітей могло би найбільше приманити й звабити. Ті дорослі — щурячі дударики. Український письменник має діяти першим способом. По-перше, він повертає дитині її рідну вкраїнську мову, повертає її такою, якою її вкрали перед тим, як ув'язнити й понівечити. Письменник пише книжку малому собі, то ж чому мова має бути довершена? А тут уже тому, що найважливіший, визначальний письменників зв'язок — то зв'язок із мовою. Саме він робить письменника письменником — і неповторним. У цьому розумінні письменникові не годиться бути дитиною. Саме так: спершу треба довести, що ти майстер, а потім — що ти неповторний. Довести самому собі, а це найтяжче. Звісно, навіть найбезхистіший український письменник — то подвижник і мученик. Він двигає нашу мову проти одержавленої суспільної води, він мучиться з громадою нерідномовних рідних і вірних, подвигаючи її жити не так, як усі хочуть, не по-угодовськи. Як було по-перше, то має бути й по-друге. По-друге, наші письменники мають творити світ цікавий (гарний) і добрий (правдивий). Діти нашого народу століттями змушені були жити в негарному й недоброму світі, але діточе чуття красного й справедливого заховалося й збереглося в переказі. Переказ тут важливіший за історію. Ідея має перевершувати буття. Або його вивершувати. Образ родини: тато, мама й діти (у множині). У живому чині родина буває всякою, такою її можна й змальовувати, але — з погляду основоположного образу, досяжного, невтраченого ідеалу. Слово «ґендер» навіює конотацію певної дисгаромонії, несправедливости, що потребує негайного виправлення. Під «ґендером» найчастіше розуміємо жінку, що має право на все. Так на все, навіть на те, щоб не мати дітей, не бути мамою. Але дітям ті права й ролі — нащо? В Україні теж уже віддавна жінка може (мусить?) виконувати традиційно чоловічу ролю. А чоловік дістав право (обов'язок?) виконувати ролю традиційно жіночу. Так чи инак, а дитині має скластися гармонійний образ, як-що не може бути гармонійного світу. Хай буде образ світу, де жіночого й чоловічого вдосталь, як-раз скільки треба. Дитину треба виростити людиною, що матиме власну родину, знатиме, якою родині повинно бути. У тій родині через образ сімейства має плекатися образ українства й образ Божества. Українці — ще й досі родина, що вірить Богові. Вони так діють. Так жити й надзвичайно важко, й надзвичайно легко воднораз. Які книжки читати? Схожі на казки. Такі книжки, щоб читати їх уголос, читати їх разом, щоб через них єднатися. Такі книжки, щоб гуртом натоптуватися Україною, поки ще не пізно. До України прикладаються золоті ключі, але чомусь майже всі її двері відмикаються злодійськими відмикачками. І ще було би зовсім добре, як-би ті чудові тітоньки й дядьки, що пишуть за дітей і про дітей, не забували мати й глядіти власні діти. Багато-багато, ціла безліч хатніх, свого хову читачів!». Сергій Саржевський, перекладач (голос англомовних учасників телепроектів «Танцюють всі», «Танці з зірками»), багатодітний тато.
***
Під час прочитання видно, що наше сприйняття не завжди співпадає: вони в захваті від багатьох речей, які мені здаються «абракадаброю». Але довіряю дітям, їхньому сприйняттю — саме це є вирішальним для подальших рекомендацій. Розумію, що з дорослішанням, потрібно більше вводити в їхнє читання твори, які допоможуть знайти відповіді саме на їхні особисті питання, підкажуть вихід із ситуацій, покажуть різноманітність буття. Якщо ж говорити про бібліотечні тенденції родинного читання — вони відродилися. В бібліотеки для дітей ідуть молоді сім’ї. Приходять за книгою, за порадою, за спілкуванням. І, на мою думку, саме індивідуальна робота з родинами має бути на першому місці. Три години спілкування пролетіли як одна хвилина. Дитяча літературна родина об’єднала покоління, письменників, бібліотекарів, науковців, читачів — розмова продовжується…» Наталя Дзюба, бібліотекар (Національна бібліотека України для дітей).
***
У цьому питанні я спираюся на власний досвід. Напевно, допомогти підлітку передусім можуть батьки, але, наприклад, у моєму житті сталося так, що я до батьків не звертався і залишався зі складними питаннями сам на сам. Саме книжка уособила для мене наставника. Я із запалом читав, аналізуючи досвід письменників, відображений у героях їхніх романів. Книжка цікава й унікальна тим, що вона дуже делікатна, інтимна, коректна. Вона не нав’язується, не перебиває, без особистого дозволу не втручається в твоє життя. Ти її впускаєш до себе тільки за власною волею. Тому книжка ефективна. Це одна з підпор, яка допоможе підлітку у створенні власного фундаменту. Все це я до того, щоб підкреслити значущість книжки для життя підлітка. На жаль, у моєму житті психологічних книжок, які формують культуру стосунків між чоловіком і жінкою, особистістю і родиною, родиною і громадою, тлумачать сутність жінки і чоловіка, сім’ї, родини було замало. Підліткових книжок, які б допомогли розібратися у потребах, бажаннях, сексуальності й самодостатності, саме в Україні теж бракує. Щиро вдячний пані Наталі Марченко за те, що вона порушує питання гендерної самоідентифікації, родинних цінностей і сприяє створенню нових книжок на цю тему. Сучасним дітям потрібні сучасні книжки. Я, як видавець, готовий підтримати подібні рукописи. Наше видавництво започаткувало нову серію «Перше кохання». У ній за рік вийшла аж одна книжка — «Недоторка» Тетяни Корнієнко. Але тішить те, що це потужна письменниця і потужна книжка. Зараз ми готуємо ще декілька видань, та це краплини в океані. Я відчуваю гострий дефіцит рукописів, що сприяють формуванню родової і гендерної культури, яка в сучасному суспільстві практично втрачена. Я мрію, щоб у моєї доньки була міцна сім’я і мої внуки пишалися своєю родиною, отримували кайф від своєї національності. І я готовий працювати на те, щоб докласти і свій камінчик у відбудову родових цінностей. Шановна спільното, пишіть і надсилайте подібні рукописи на адресу нашого видавництва». Олег Симоненко, директор видавництва «Час майстрів».
***
Свій образ протилежної статі я формувала через літературу .Для мене це був Юнак-Герой — сильний і справедливий. Радянська література 80-их рр. XX ст. не зацікавлювала мене своєю тематикою, хіба що образ Женьки Столєтова в повісті В. Ліпатова «И это все о нем» та Івана Гіріна з «Лезвия бритвы» Івана Єфремова, що були далеко вже непідлітками. Рятувала класика кінця XIX — першої чверті XX ст., де розмаїття чоловічих і жіночих літературних портретів давало розуміння, що світ складається не лише з мужніх і справедливих… Завдяки літературі бачила і дивних, і слабких, і особливих. І це було дуже важливим для побудови свого власного сприйняття протилежної статі. Пролетіло якихось там 30 років і — О щастя! — Нашим дітям є з чого вибирати. Раджу своїм дітям і С. Гридіна «Не такий» та «Незрозумілі», і О. Лущевську «Вітер з-під сонця», і Т. Шила «Літак в небі». Не слід побоюватися тимчасового зміщення акцентів із «родинних цінностей» на «особистісні»… В решті решт, «особистісне» — це те, що належить особистості, а витоки формування особистості належать родині». Скиба Світлана, музейник (Музей книги і друкарства України).
***
Важливо, щоб книжки, адресовані підліткам, насправді були їм цікаві та давали відповіді на ті питання, які є для них актуальними, важливими, які їх хвилюють. У сучасній українській літературі є такі книжки. Йдеться насамперед про реалістичну прозу. Гендерний аспект закладено у диференційованому підході до адресата книг для дітей та юнацтва: тематичному та жанровому розрізненню книг для дівчаток і хлопчиків. Йдеться не тільки про енциклопедичні, художньо-публіцистичні видання, а й про художні тексти, у яких автори центрують світ дитини певної статті. Часто про це свідчить жанровий підзаголовок автора, який потребує особливого осмислення як «спосіб бачення жанру, що може вказувати на першоджерело, специфіку внесених до твору змін, давати реципієнту ключ до відповідного прочитання тексту». В окремих випадках у жанровому підзаголовку автори вказують конкретних адресатів, відібраних на основі якогось критерію. Наприклад, «Стефа і її Чакалка» Івана Андрусяка означена як «дівчача повістина», а «Коли оживають ляльки» Ірен Роздобудько супроводжена таким жанровим підзаголовком: «Казка для дівчаток. Хлопчикам читати категорично забороняється!». Письменники, порушуючи певне коло тем, презентуючи систему образів, враховують домінування маскулінного/фемінного досвіду читача-адресата і орієнтуються на гендерний аспект рецепції. Є тексти написані для широкого кола читачів без обмежень вікового, гендерного чи іншого характеру. Наприклад, твір Марини Павленко «Домовичок з палітрою» в анотації супроводжується таким жанровим означенням: «домашньо-пригодницька повість для хлопчиків і дівчат, які вірять у дива». У контексті розмови про книжку для підлітків як засіб формування гендерних уявлень, варто вести мову про два типи дискурсу: дівчачо-підліткового і хлопчачо-підліткового. Характерними ознаками цих дискурсів є центрування героя певної статі, відповідна проблематика, манера і стиль письма. Дівчачо-підлітковий дискурс репрезентують повісті Оксани Думанської «Школярка з передмістя», Оксани Лущевської «Задзеркалля», Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая», Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами», Ольги Купріян «Солоні поцілунки», оповідання із збірки «Чат для дівчат». У цих текстах — фемінний тип письма, у центрі уваги авторів — дівчата, їхнє дорослішання, внутрішній світ, репрезентація різних типів дівчачих образів, різних моделей стосунків головних героїнь з подругами, батьками, хлопцями. Хлопчачо-підлітковий дискурс найкраще представлений у текстах Сергія Гридіна «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел». Маскулінний тип тексту підкреслюють змальовані характери хлопців, ракурс художнього розкриття проблем змужніння, самостійності, самореалізації, переживання почуттів закоханості та симпатій, пошуків порозуміння хлопцем-підлітком із однолітками, батьками. Сергій Гридін дуже добре розкриває тему соціалізації, дорослішання дитини, становлення особистості, відверто говорить про формування маскулінної поведінки справжнього чоловіка, не уникаючи «некомфортних» описів і деталей побуту. «Незрозумілі» та «Не-Ангел» Сергія Гридіна з акцентами на маскулінному аспекті та «Перехідний вік моєї мами» Ірини Мацко і «Солоні поцілунки» Ольги Купріян — із увагою до фемінного аспекту проблематики, центрування образів головних героїв, мови — книжки, які вийшли у проекті підліткової літератури ВЦ «Академія» та видавництві «Академвидав» і разом творять цілісний гендерно симетричний метатекст підліткової літератури. У сучасній літературі є підліткові повісті, які симетричні у гендерному плані: «Марійка і Костик», «Аргонавти», «Залюблені в сонце», «Вітроломи», «Полянами і Хмарочосами» Степана Процюка, «Інший дім» Оксани Лущевської, «Як я руйнувала імперію» Зірки Мензатюк, «Моя класнюча дівчинка» Марини Павленко та ін. У всіх вище названих книгах автори висвітлюють різні типи сімейних стосунків, і справді часто родинні цінності поступаються місцем особистісним. Модель неповної сім’ї, проблема розлучення батьків, інші соціальні обставини, у яких опиняється дитина — передумова такої тенденції у суспільстві, а відтак і її віддзеркалення у художній літературі. Але є й альтернатива: письменники змальовують теплі і щирі родинні стосунки, традиції і цінності. Прикладом таких текстів є повісті Марини Павленко. Тема родинних стосунків не є центральною, але червоною ниткою вплетена у сюжетну та тематико-проблематичну канву текстів пенталогії «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських». У першій повісті серії Марина Павленко висвітлила тісні родинні взаємини, подібність характерів, суспільної поведінки представників різних поколінь Кулаківських, Міщенків, Софіїних родичів. «Русалонька із 7-В та загублений у часі» — друга книга серії, яка відкриває родинну історію жителів Леськовичівського замку, родини Яна-Казимира Дашковича. На платформі синтезу минулого і теперішнього будує родинну історію головного героя й Ірен Роздобудько у повісті «Арсен». Родинної теми, взаємозв’язку поколінь торкається й Галина Малик у повісті «Злочинці з паралельного світу-2», що є продовженням повісті «Злочинці паралельного світу». Головним героєм творів виступає безпритульний хлопчик-сирота Хроня, який у пошуках батьків та рідної домівки вирушає у Чоронобильську зону. Але там побачив зруйноване місто, зустрівся з Джохаром та Ацетоновою бандою. Частинкою цілого — свого роду Хроня відчув себе тоді, коли потрапив в інший вимір, «світ предків, що знаходиться у часовому розломі». «Такий взаємозв’язок між різними світами не випадковий: автор наполегливо проводить думку про тяглість історії людства, про космічні закони вищої гармонії і рівноваги, яких сучасне цивілізоване людство має дотримуватися». З подібних книг читач розуміє цінність родини, важливість родинних зв’язків для кожного. Сучасна література для дітей та юнацтва багата різними моделями поведінки, стосунків між однолітками, дорослими, батьками і дітьми. Розуміння цих моделей, обмірковування, співставлення з власними спостереженнями і досвідом, рефлексії, оцінки та думки з цього приводу — сходинка до формування у юних читачів їх гендерних уявлень та розуміння ролі родинних цінностей у власному житті. Тетяна Качак,
кандидат філологічних наук,
А тепер — письменники! ***
Коли герої потрапляють у вир подій, читач настільки глибоко занурюється у текст, настільки сильно відчуває архетипні енергії, що поділ на «дівчаче» і «хлопчаче» стає не актуальним. Ініціацію таких глибинних рівнів можна проходити разом із героями будь-якої статі, за тим самим принципом працює асоціювання і з нелюдськими, казковими персонажами. Саме тому по-справжньому цікаві книги цікаві для всіх, але по-своєму. Імовірно тому я і як письменниця відтворюю саме таку текстову модель, надаючи перевагу архетипним, ініціальним речам. А тому й групі індивідуальних цінностей. Хоча, а як бути щодо ініціального входження в родину? Щось в мені озвався науковець, але над цим теж треба серйозно подумати... Та запитання таки виникають, і вони потребують відповідей. Які цінності варто пропагувати засобами літератури? Яким чином це робити? Якими засобами? З одного боку, звісно, родинне та індивідуальне можуть протиставлятися. І, якщо замислитися, хіба це погано?.. З іншого, якщо у творі домінують якісь одні цінності, вони здатні «гасити» нібито «протилежну» групу цінностей чи пов'язаних із ними моделей. Чому, наприклад, у більшості пригодницьких творів родина майже не бере участі у подіях? Навіть якщо вона є, то знаходиться десь «за кадром». Родина зайва, коли герой занурений у пригоди?! Або чому, коли у творі є потужний образ родини, текст майже завжди набуває моралістичного характеру? Розвитку особистостей героїв у ньому не побачиш, як не роздивляйся... Чи є насправді варіанти поєднання індивідуального і родинного в одному творі? І мені одразу знайшлися такі приклади, хоча, на превеликий жаль, не в українській літературі. Назву два приклади: «Сімейка Адамсів» і «Гаррі Поттер». Із першим випадком все зрозуміло: твір пригодницький від першої до останньої сторінки та ще й гумористичний, хоча місцями досить дивний і неоднозначний. Із «Гаррі Поттером» складніше. Там зображені дві родини — родина добрих і чуйних Візлів та «холодна» й зверхня родина Малфоїв, кожен із яких так чи інакше належить до «темного» табору персонажів. Та хіба хтось насмілиться стверджувати, що в родині Малфоїв немає любові та взаємної підтримки, що це погана родина? Зовсім ні. Але це різні родини, і їхню інакшість треба прийняти. Таким чином, все добре в книзі, якщо стоїть на своєму місці та обумовлене логікою тексту. І головне, щоб у творі не було стереотипів. Особливо гендерних, бо вони викривлюють світогляд дитини. Але це вже окрема розмова. І, можливо, теж із симпатичним «хвостиком». Наталія Дев'ятко, м. Дніпро.
***
Тут спершу треба з’ясувати, а що ж таке «книжка». Бо вона — це часом дуже різні речі. Інформація, товар, мистецтво і так далі… Якщо говорити про художню книжку, то для мене це передовсім мистецтво. А мистецтво нікому нічого не винне. І слово «має» в цьому контексті геть недоречне. Бо мистецтво цінне передовсім, коли воно правдиве. Чим би не була ця правда — хай навіть найфантастичнішою вигадкою! А ще — вільне. Вільне від суспільних очікувань, від усталених форм і моделей творення, від ринкової привабливості. Від усього, крім правди, яку вимагає твір. Правда і свобода твору — це для мене головні критерії, за якими я обираю твори для читання собі. І рекомендуватиму читати своїм дітям. Тому тематика цих творів, у тому числі гендерна, — другорядне питання. Бо, як на мене, читання тим цінніше, чим його більше і чим воно різноманітніше. Хіба що я не рекомендуватиму дітям читати твори геть аморальні й ті, що можуть нашкодити духовному життю. Щодо гендерних уявлень у моїх книжках — я про це не думаю, коли пишу. Мені головне, щоб все у книжці було природнім і відповідало задумові твору. Щодо родинних цінностей і їх відходження можу сказати лише те, що знаю з власного не такого вже й багатого досвіду. З кожним роком вони не відходять на задній план, а лише міцнішають. І це насправді збагачує мене як особистість. І дарує свободу, а не відбирає. Принаймні я маю саме такий досвід. У когось іншого він, звісно, інший». Дмитро Кузьменко (Кузько Кузякін), м. Житомир. ***
«Дискусія з хвостиком» про дівчачі та хлопчачі цінності в житті й літературі була цікавою саме тим, що озвучила запит. Запит на присутність активної родини у дитячій літературі; на активних героїв-хлопців, які здатні брати на себе відповідальність; запит на родинне читання - коли батьки та дідусі з бабусями читають разом із дитиною, з підлітком, улюблені твори дитини та свої для налагодження контакту між поколіннями. На жаль, вкотре звучить зневага до фентезі як до несерйозного розважального жанру. Хоч фентезі, маскуючись казкою, дуже часто може донести важливу думку до читача, особливо підлітка, набагато легше та краще, ніж реалістична література. Бо повчання мудрого дракона сприйметься дитиною краще, ніж повчання не менш мудрого дідуся. Скажімо, мене навчила їсти «Сказка про глиняного Иванушку». Казка, яка показала, що розум і сила не залежать від зросту — «Туркменские сказки о Ярты-Гулоке». Важкість і жахливі умови селянської праці — «Оповідання» Марко Вовчок, які мені трирічній читала бабуся. Сміятися з себе та не надто перейматися статками вчила «Повість про Ходжу Насреддіна» Соловйова. Глибині та силі почуттів тварини — Біанки «Мурзук». А світ дівчинки та родини відкрила завдячуючи «Дівчинка і птахоліт» і «Лише для дівчаток» Кісельова. Книжки, які сформували поняття віри, — «Камо грядеши» Сенкевича та «Майстер та Маргарита» Булгакова. Я читала дуже багато, справді багато, бо років до дванадцяти фактично не потребувала друзів, лише книжки — від казок народів світу й Хаггарда до Фіцжеральда та Кроніна. Всі книжки лишали якийсь слід. А родина завжди мене підтримувала у пошуку себе, особливо мама. Тато ж був і є друзякою. Дідусь (сільський звичайний, але страшний читака сам) ще мені-дошкільнятку розповідав усі легенди про князів і грецькі міфи. Якось так. Що б я радила? Радила б просто читати разом із дітьми. І дитяче, й доросле. Вголос. На фото з дискусії я багато сміюсь - це тому, що письменники вміють жартувати над собою та своїми героями. Це було дуже яскраво і три години, справді промайнули як одна мить!» Валентина Захабура, Київ.
***
Ще якихось 50 років тому ми жили зовсім іншими вподобаннями, наші герої були на правду героями, що боролися за безкорисливу правду, перемагаючи зло. І хоча здебільшого це були навіювання комуністичної пропаганди, але вони не відходили далеко від біблійних істин. Книжки та фільми тієї епохи формували особистість, здатну на подвиг в ім’я правди, Батьківщини. Але тоді само і з’являються потроху паростки західної масової культури, які проростали крізь асфальт комуністичної «залізної завіси» і розбурхували свідомість. Але ми були всеїдні, сприймали із захватом і те, і те. Наші ігри були продовженням щойно побаченого фільму. Ми були і справедливими ковбоями, й індіанцями, й партизанами, і мушкетерами — ким ми тільки не були… Я можу із впевненістю зазначити, що найбільш впливовими були книги і кіно. Хлопчики бажали подвигів, вони неодмінно хотіли бути військовими, здебільшого льотчиками та моряками. Дівчата того часу також мріяли про щось особливе та героїчне, але і для них знайшлися книжки та фільми про вчителів та лікарів, тому вони хотіли стати переважно ними. І багато з них ними стали. Сучасний світ пропонує дітям набагато менші гендерні розмежування вподобань. Зараз дівчатам пропонується те саме меню, що й хлопчикам. У книжках і фільмах герої чоловічої та жіночої статі майже рівноцінні, а в багатьох випадках жінки навіть переважають чоловіків у найбільш чоловічих справах — бійках і стрілянині. Взяти, наприклад, хоча б «Лару Крофт». Суперова жінка, яка перемагає кількох чоловіків одразу. І хоча в деяких творах присутня битва добра та зла, але межа між цими поняттями настільки розмита, що діти плутаються у визначеннях. А комп’ютерні ігри прикували до екранів і гаджетів мільйони дітей, вони з насолодою вбивають «ворогів», призначених творцями цих ігор, та купаються у потоках крові, звикаючи до них. І часто, виростаючи, переходять від віртуальних жертв до справжніх, не помічаючи різниці. І це страшно! Страшно за майбутнє наших дітей, бо, завдяки захопленості віртуальним світом, вони відвикають від краси справжнього світу, вони відмахуються від проблем, замикаються в собі, вирощуючи гігантське «Его». Вони виростають не пристосовані до життя, не знають ким хочуть стати, а батьки, які спершу задоволені тим, що дитина сидить за комп’ютером і не заважає їм робити свої справи, потім жахаються, бо не знають, що робити з цим набутим аутизмом. Страшно ще й тому, що герої сучасного світу аж ніяк не безкорисливі. Це і гангстери, котрі дуже вдало грабують банки (згадайте «друзів Оушена»), і пройдисвіти різного ґатунку, але напрочуд веселі. Увесь цей моральний бруд засмічує душу дитина, вона вірить, що це все добре, що так треба, а батьки, які проповідують «високе, добре, чисте» - просто застаріли у своїх поняттях життя. Ще одна небезпека — це реклама, яка заполонює ефір, лізе в очі на кожному кроці, часом зухвало еротична, що закликає до надмірного споживацтва, формує у дитини почуття власної винятковості, а ще хлопчиків закликає до жіночості, а дівчаток — знущатися з себе, доводячи до виснаження, щоб поміститися у нав’язані модою стереотипи. Але є і справжні герої, бо доля подарувала нам виняткову можливість пишатися героями Майдану і АТО, наслідувати їм. Серед них багато молодих, що поклали своє життя за Україну, за її свободу. Вони також виросли у рівних умовах із тими, хто був під впливом вищезазначених процесів, але ж їхні серця залишились чистими і гарячими, здатними на жертву заради українського народу, заради миру і щастя на нашій землі». Олександр Зубченко, м. Вишгород на Київщині.
***
От про родинні цінності, тут я стверджую: я закладаю у всі свої книжки родинні цінності та детально продумую, як саме їх подати. У мене завжди фігурує на задньому плані родина: щаслива, дружна, коли дорослі чують своїх дітей і навпаки, коли є мама і тато. В «Невигаданих історіях про звіряток-друзяток» Вовчику Вовусику прийде на допомогу татусь, а матуся зініціює їхню «чоловічу розмову», а сама делікатно залишить їх удвох. У книжечці «Ярик і рогатий мі» маленькому героєві батьки читають перед сном книжки, обійнявшись родиною. У книжці «Мій Блек» батьки підтримують один одного, а потім разом ідуть назустріч мрії сина, хоча на початку книжки були проти. У мене завжди в книжці є батьки, які готові вислухати і допомогти. Так, зараз стало модним писати більше про особистісні цінності, однак я вважаю, що одні цінності не заважають іншим, то ж пишу про них одночасно. Моє уявлення про справжню родину і справжнього чоловіка й жінку формували мої бабуся та дідусь, а ще книжки. Бабуся і дідусь, сільська інтелігенція, прожили разом багато років як дружня родина. Я ніколи не бачила, щоб вони сварилися. Це не означає, що не сварилися, просто їхні сварки виглядали так, що я не розуміла, що це сварка. Це скоріше була дискусія про неприйнятність чогось. Бабуся не була білоручкою, однак дідусь брав на себе всю важку чоловічу роботу. Дідусь залишається героєм у моїх очах не тільки тому, що брав на себе відповідальність і вирішення складних родинних питань, не тільки тому, що був хазяйновитим. Він не соромився взяти на себе і частину жіночої роботи. Коли бабуся допізна затримувалася в школі (радянські педради до опівночі), дідусь варив вечерю, міг заплести мені косички та зав’язати бантики. Пам’ятаю, як він учився це робити на мені. І при цьому не справляв враження ожіночненого чоловіка. Це був великий мужній воїн-визволитель, який пройшов ІІ Світову війну. Це був начитаний розумний чоловік, якого поважали односельці та часто питали поради. Зараз важко знайти таке поєднання в чоловіках. Вони або роблять хатню роботу, не вміють вирішувати проблемні питання, балакучі та схожі в чомусь на жінок, або вирішують складні проблеми і при цьому не «опускаються» до побуту та виховання дітей. Кажуть, що це не чоловіча робота. Бабуся була завжди ввічлива, ніколи не впадала в істерику, мала смак і гарно одягалася. Між ними ніколи не проскакували зневажливі слова чи дії. Вони вміли порозумітися і в їхніх стосунках завжди проглядала повага один до одного. Таких жінок теж зараз не багато, щоб могли стриматися і не висловити при комусь свою зневагу партнерові. Дідусь для мене був мужнім, бабуся жіночною. А в літературі про жіночність і мужність, про чесні стосунки і брехливі, про справжініх чоловіків і жінок величезне враження на мене справила книжка, прочитана ще в підлітковому віці, Веніаміна Каверіна «Два капітани». Не думаю, що автор спеціально задумува показати в ній гендені стосунки, однак вони там є, бо в книжці зображені й підлі, ниці герої, й герої — справжіні чоловіки та жінки. Не знаю, чи сучасному поколінню буде ця книжка цікавою. У ній немає завоювань зоряних галактик, бетмена, не фігурують дорогі тачки і нічні клуби, однак у ній є людські стосунки, є місце подвигу та підлості, місце високим почуттям. Для молодших дітей радила б почитати «Вафельне серце» Марії Паар про двох друзів, хлопчика і дівчинку, їхні шкільні та домашні вибрики. У книжці не піднімається тема гендерності, герої там просто рівні. Можна прочитати книжку Валентини Захабури «Ой, Лише, або з чим їдять вундеркіндів. У цій книжці теж ідеться про друзів, хлопчиків і дівчаток, їхні пригоди-халепи, де ніхто не зациклюється, хто якої статі. Всі рівні, всі дружать. Ну і звісно, жартома чи всерйоз, раджу читати мої книжки, бо в них є і особистісний ріст героїв, і родинні стосунки, і людяність, і закручені сюжети». Лариса Ніцой, Київ.
***
Такий формат заходів (у формі діалогу) однозначно є продуктивним і має жити! Отримав справжнє задоволення від зустрічі і сподіваюсь на продовження! Щиро дякую пані Наталі Марченко за професійну організацію заходу та якісне модерування!» Сергій Гридін, м. Здолбунів на Рівненщині.
***
До речі, вона дуже добре розуміє своїх діток: замріяних і відчайдушних, несміливих і хвалькуватих, тож будь-якої хвилини готова прийти їм на допомогу і витягти з найстрашнішої халепи. А ще мумі-мама ніколи не вдається до прямих повчань чи суворих вказівок, розуміючи (як кожна мудра і любляча мама) що це викликає внутрішній спротив і бажання в будь-який спосіб самоствердитися. Адже саме в дитинстві, слухаючи нудні нотації і разу раз повторювані прописні істини, так хочеться довести, що в тебе є власна думка. У моїх повістях пригодницько-фантастичних повістях «Таємне Товариство Боягузів» і «Таємне Товариство Брехунів» хижі космічні прибульці-синьоморди намагаються заразити людство вірусом страху, адже найлегше підкорити тих людей, що бояться. І головний герой цих книжок, нерішучий і сором’язливий хлопець Клим Джура, раптом розуміє, що саме від нього залежить доля і його батьків, і бабусі, і врешті всього людства. Мені було важливо порушити стереотипи, змусити читачів подивитися на звичні ситуації по-новому. Тому несподівано з’ясовується, що хазяйновита і турботлива бабуся мого героя, до якої Клим ставиться трохи поблажливо та зверхньо, насправді — видатна вчена, винахідниця часольоту, мандрівниця у часі та просторі, відчайдушна й рішуча пані Соломія. Саме вона очолює «Таємне Товариство Боягузів», члени якого змагаються проти синьомордів і врешті перемагають підступних чужопланетних хижаків. І саме завдяки бабусі Солі Клим вчиться долати свій страх, починає краще розуміти людей, що його оточують, і головне — наважується сам приймати рішення та захищати тих, хто від нього залежить. Леся Воронина, Київ.
***
Та я, зізнаюся, їхав на цю зустріч іще з одним потаємним наміром... На початку дискусії модератор пані Наталя Марченко зауважила, що останнім часом різко зросла кількість книг, героїнями яких є принцеси, що свідчить про слабизну сильної половини української спільноти. Згоден, хоча й додам, що таке зусилля небачених на українській землі принцес, свідчить і про те, що наші авторки, які вважають себе стрррашенно крррутими, насправді все ще не виросли з андерсенівських пелюшок. Втім, коли пані Наталя запропонувала взяти участь у цій дискусії, я подумки переглянув все написане і сполошився, бо ж піймав себе на тому, що думав і писав геть про все, лише не про гендерні стосунки. Вони постійно залишалися десь на другому чи третьому планах. Тож визнаю свою провину, але не каюсь. Бо як не крути, а кожен з нас знає і веде в загальному оркестрі лише свою скрипку. Хоча справа тут не лише хисті, а і в уподобаннях. От мені нецікаво акцентувати свою увагу виключно на гендерних стосунках – і що ви зі мною зробите? А іншому авторові історія чи казка, навпаки, не подобається – і він пише соціальну, в тому числі й родинну, прозу. І закликати всіх дружно навалитися на ту чи іншу проблему – безперспективно. Та й не варто – адже у нас вже є «Кайдашева сімя», з якої, власне, виросла вся наша українська нація. І останні події в дитячій лі тиературі – зайве тому підтвердження. І гадаю, що переплюнути її в найближче століття – справа неможлива. Єдиний текст, що гідно відлунюється на цю тему – це «Діти переступу» Наталі Савчук, що є початком розповіді про те, чому проукраїнське жіноцтво прогавило свій матріархат. І все ж ми не такі бідні, як здається. Помітно виріс Сергій Гридін, який починав з розведення комп’ютерних вірусів, а тепер став одним з найсерйозніших авторів, хто розглядає підлітка на тлі наших непростих буднів. Багато чого можна почерпнути з творів Валентина Бердта, Сашка Гавроша, Марини Павленко, Сашка Дерманського. Признатися, від дискусії я чекав трохи більшого. Справа в тому, що десь навесні 2014-го, в розпал подій на Сході, мене запросили на шкільний диспут «Герої не вмирають». І там один з юних читачів зауважив: «От би поглянути бодай одним оком, що вони роблять на тому світі. Тільки як туди попасти?» Признаюся, ці слова мене ошелешили. Адже потрапити ТУДИ – це треба померти ТУТ. Тож єдине, на що я спромігся – промимрити: «Це право ще треба заслужити…» Гадаючи, що в літературі заборонених тем немає, я спробував відповісти на це питання в романі «Джури і Кудлатик». Читачі прийняли його добре, я теж вважаю, що упорався з завданням, а от деякі критики звинуватили мене в усіх смертних гріхах, втім, не завдаючи собі клопоту вказати, які саме. Тож я приїхав на дискусію в надії, що з трьох годин бодай півгодини буде виділено для питання «різне», проте, на жаль… Тож пропоную на наступній нашій зустрічі обговорити питання «Табу в дитячій літературі і як його обійти». Володимир Рутківський, м. Одеса. ***
На мою думку, істина, як завжди, посередині. Людство мало б відійти від крайнощів (пропаганда та підтримка ЛГБТ та ісламський фундаменталізм; сицилійська родинна мафія та повне знищення родинних цінностей). У першому випадку людство чекає еволюційний тупик, в другому – механічне суспільство, змальоване в багатьох утопіях та антиутопіях – від Велса до Щербака. Суспільство без цінностей, в останню чергу матеріальних, – це найстрашніше, що може очікувати людство. Мені здається, що саме зараз воно стоїть перед цим найголовнішим вибором. Ну а нам, тим, хто пише, залишається вкинути свою лепту в ту чи иншу скриньку». Галина Малик, м. Ужгород. ***
Коли говорити про підліткову прозу, яку також пишу, то уявлення про родинні цінності, а також дещо несполучне і водночас нерозривне поняття «чоловік / жінка» присутні, як невід′ємний елемент ментальних уявлень українців про ролі та маски, про справжнє і несправжнє, важливе і неважливе. У національному колективному підсвідомому, в архетипах українців, які мають власну специфіку, закладена демократичність і рівність, повага і любов чоловіка до жінки і навпаки. До речі, у повісті «Сорок цистерн любові», що ось-ось вийде друком у вінницькій «Тезі» («Полянами і хмарочосами» та «Варвари» видані «Тезою» нещодавно ), зображено спотворення родинних цінностей, психічне насильство, в тому числі у сім′ї — і його плачевні результати…
Словом, бажаю всім нам мудрої гармонії та розумних Терезів Степан Процюк, м. Івано-Франківськ. ***
А чи впливала раніше? Особисто я не можу пригадати жодної книги чи фільму, які б позначилися на моїх уявленнях про «справжнього чоловіка» чи «справжню жінку». Взірцем для мене завжди були мої рідні. А все інше було лише прикладом для порівняння. У мене ніколи не поставало питання про те, що «треба написати щось про родинні цінності». Можливо тому, що кожен із письменників пише про те, що його турбує, намагається поділитися власним досвідом та особистим поглядом на світ. Видно, я й досі зайнята розгляданням свого внутрішнього світу та тим, як світ зовнішній обертається навколо мене. Так і з моїми героями: вони вирішують особисті проблеми, а рідні лише часом допомагають їм в цьому. Хоча ця розмова підвела мене до нових роздумів. І, можливо, колись у мене з’явиться твір про всю родину. Щодо інших авторів казати не можу. Але по тому, що у нас так мало нині з’являється творів про родини, видно, що ця тема не захоплює письменників. Може, й справді, темп нашого життя не сприяє спільним вечерям, великим недільним обідам, спільним захопленням... А теперішні діти охочіше читають про сучасне життя, ніж про мрії письменників.
Що я раджу читати своїм дітям? Мій син більше покладається на поради татка. А донька лише рік тому стала читати із захватом. Тож поки я боюся відвернути її від читання. Тому дивлюся що вона читає, і шукаю книжки схожої тематики (зараз — період юних чарівників). Часом даю щось новеньке. Та якщо воно їй «не йде» — читати не заставляю. А для того, щоб розв’язати якесь питання, підказати рішення, мені простіше самій написати оповідання на цю тему. Щоб викласти саме свій погляд на проблему. Хіба не в цьому перевага письменника? На перший погляд може здатися, що розмова вийшла більше про особистості письменників. Та вона підняла багато цікавих питань, додала тем для розумів. Гадаю, з цієї бесіди може вирости не одна книжка від тих, хто брав в ній участь. Особлива подяка пані Наталі за те, що запросила до розмови педагогів, перекладачів, вчителів, батьків... Діалог – це чудово!» Оксана Давидова, м. Київ. ***
Думаю, що я маю писати чесно і те, що думаю, і те, що вважаю за цікаве. А там уже хлопці та дівчата побачать кожен своє. Правдивість і щирість автора (за умови, що він знає, як писати для дітей) надасть їм таку можливість. Чи треба писати окремо для хлопців і для дівчат? Напевно, так, та вочевидь я пишу в першу чергу для хлопців.. Нічого не вдієш… Родинні цінності для мене вкрай важливі. Я б хотів писати про них більше, спробую». Микита Кашніцький, Київ. ***
уявлення про родинні цінності та чоловіка-жінку, гендерні уявлення, через призму прочитаних, майже проковтнутих, тоді книжок. Адже справді, не дуже замислювалася над тим, що підростаючи і не маючи прикладу чоловічого, батьківського поводження, бо росла не в повній сім`ї, мала за зразок лише маму, яка вміла все і заміняла усіх для мене. Але уявлення про чоловічу частину людства та її вдаємодію із жіночою мало формуватися. Звичайно воно формувалося з інформації, що надходила з різних джерел. На той час на першому місці були книги, тому саме з них, з кінофільмів, прикладу знайомих. Але таки книги відіграли вирішальну роль. Перечитала на той час усі, які попадалися мені в домашній бібліотеці, часом по декілька разів, якщо не було іншого, далі прочитувалася шкільна та сільська бібліотека, у місцевості, якій я жила, а тоді позичала у подруг. Вела тоді зошит, в який записувала усе прочитане розділяючи їх у алфавітному порядку за вторами і за назвою книги, визначала збоку жанр. Не усі зараз можу пригадати, але слід вони залишили за собою значний. Загалом записаних у «зошит обліку прочитаних книг», чи такий собі власний «читацький щоденник», 219 книг. Звичайно, це не всі але значна частина прочитаного. Щодо чоловіка, як у мене склалося уявлення із книг, то він має бути мужнім, розумним, сильним, романтичним, вірним і завжди оберігати та захищати свою обраницю. Основним образом мабуть став Жофрей із серії книг про Анжеліку. Перечитала її всю і цей кульгавий, некрасивий, зі шрамом але і неймовірним шармом мужчина став для мене зразком, як і для багатьох на той час дівчат, я думаю. Модель родини, щасливої та гармонійної не можу пригадати, щоб побачила її у якійсь із книг. Книги із зображенням родини були але багато на той час читала історичних про французьких королів, їх династії, українські історичні романи, де хоч і була зображена родина але з інтригами та власною вигодою або у важких умовах війни та боротьби за виживання. А реалістичної прози, у якій би були проблеми схожі на мої у підлітковому віці, в молоді роки не попадалося. Частково, можливо, «Сага про Форсайтів» Джона Голсуорсі відкривала мені устрій родини але не актуальної також на той час, а зовсім з іншого століття, тому нереальної. Переглядаючи зараз свій щоденник, із записами книг, мало що можу порадити своїй дочці та сину. Все це цікаві твори для загального розвитку, начитаності, для розуміння певних ситуацій минулого, укладу життя та інших моментів. Але вони не можуть допомогти у сучасному світі вирішити проблеми, які хвилюють зараз підлітків та молодь. І дуже тішуся, що вони зараз мають чудову сучасну прозу. Є досить багато вітчизняних авторів, які описують проблеми підліткового періоду, також достатній вибір перекладної хорошої літератури. Щодо гендерних уявлень маю не зовсім сучасну, чи європейську думку. Я завжди була за рівність обох статей у виборі чим займатися, у можливостях але все частіше стикаюся зараз з тим, що ці рамки уже надто розмиті. Жінки, дівчата не знають зовсім своїх переваг, своїх важелів, свого призначення, яке є насправді надважливим і не вміють бути у цьому щасливими. Молоді дівчата часто на запитання про мрії у житті та прагнення називають не дітей, сім`ю чи родину, а кар’єру, багато грошей і дороге життя. У той же час чоловіки та хлопці стають все частіше інфальтильними і не можуть знайти та реалізувати себе. Цінності змінюються і це страшно. Адже тут головне не перейти межу, коли жінки, які справді часто можуть багато досягнути, успішно керувати і побудувати кар’єру, зовсім викреслять чоловіка, як захисника і того хто має забезпечувати у той час, коли вона створює затишок та комфорт, є ЗА ним. Тому із гендерними уявленнями, думаю, треба бути дуже обережними і виваженими, щоб не отримати зворотній результат від очікуваного – сильну самостійну жінку, якій не потрібен чоловік взагалі. Так і у своїх творах, попри рівність обох, намагаюся показати переваги власне жіночності, слабкості, розуміння і краси, адже такими нас створила природа – різними, а не однією істотою без статі і не варто насильно стирати ці рамки. А далі вибір за читачем. Це ж стосується і родинних цінностей в літературі, де проглядається така ж тенденція. Не усі за одного і один за всіх – міцна та сильна родина, дружня і щаслива, а тільки особистісні питання та проблеми, які кожен вирішує сам. Знову змиваємо рамки, нажаль, і вже не родина важлива у якій кожен щасливий, як особистість але є частиною цілого, а кожен вирішує тільки свої питання, на інших байдуже. Те й отримуємо в результаті. Тому дуже зважено маємо вибирати, як показувати і подавати, як родинні цінності, так і чоловічі та жіночі, дівчачі та хлопчачі переваги, сторони та призначення». Ірина Мацко, м. Тернопіль.
***
Мені сподобався виступ Сергія Саржевського. І правда, маємо насамперед думати про дитину, про те, що їй потрібна гармонійна картина світу — такого світу, в якому людина щаслива, який варто вибудовувати. Як на мене, родинні цінності — це насамперед цінність самої родини, отого мікросередовища, де людина (байдуже, мала чи доросла) знаходить затишок і любов. Не всі родини такі. Тим більше образ такої родини має бути присутній. Зображаючи сім'ю героя (а отже, світ дорослих) можна писати місткіше, зачіпати різноманітніші теми, часом, здавалося б, не дитячі. Наприклад, розповісти про іконопис. Саме так я зробила в повісті "Ангел Золоте Волосся". Поведінка героя може бути більш вмотивована, коли подається історія його сім'ї. У мене так вийшло з головною героїнею повісті "Як я руйнувала імперію". Із гендерними моментами, здається, ми трохи перегинаємо. Уже всі засвоїли: треба писати, що мама ремонтує авто, а тато варить суп, і ні в якому разі не навпаки. Проте ми вже це проходили: коли радянська жінка-трудівниця довбала асфальт відбійним молотком. До речі, в тому ж "Ангелі Золоте Волосся" суп якраз варить тато, ще й співає при тому оперну арію. Але якби першою додому вернулася мама, то варила б вона, бо я не бачу в тому біди, коли мама куховарить чи няньчить дитину. Ще мені хотілося б, щоб діти в книжках більше працювали. Прибирали в хаті, ходили в магазин по хліб, чистили картоплю. Ясно, що писати про карколомні пригоди й фантастичні світи куди цікавіше, ніж про банальну картоплю, і все ж… Щиро вдячна Наталі Марченко за організацію обговорення. Подібні заходи варто практикувати. Я — "за" обома руками!» Зірка Мензатюк (Київ).
***
Щодо чоловічого/жіночого в дитячій літературі. На мій погляд, дитині варто показувати найрізноманітніші моделі стосунків, в яких люди можуть бути по-своєму щасливими. Давати певність, що світ багатий на кольори та відтінки, в ньому є місце для різних особистостей і кожен має право вільно розправити свої крила. Хлопець може бути чуйним, боязким і мрійливим, а дівчина сміливою, з «хлопчачими» звичками. Якщо ми даватимемо в літературі лише два ідеали – мужній рішучий хлопчик і ніжна беззахисна дівчинка, – це призведе до неврозів у тих, хто почувається інакшим. Я не вірю, що літературний персонаж може повністю сформувати уявлення дитини про хлопчаті та дівчачі цінності. Щоб дитині припав до душі певний персонаж, в ній мають бути передумови до такої симпатії. Ці передумови можуть сформуватися дуже рано – ще до того, як дитина навчиться читати.
У своїх книжках для дітей я створюю різні моделі щасливих стосунків: із жінками-берегинями та жінками-поліцейськими, татами-захисниками і татами-кулінарами. Про що ж писати? Письменник не має сліпо слідувати за трендами. Він має бути собою і нести у світ ті цінності, якими він просякнутий, які прожив і осмислив достатньо глибоко. Я не пишу про той досвід, який не переживала тією чи іншою мірою. Не пишу про принцес, бо я з простої сім'ї і мене завжди приваблювала свобода, а не золота клітка. Я була Колобком, який мріяв про власний шлях.
Якщо пишеш не про своє, а про трендове, то в деталях буде вгадуватися фальш.
Катерина Єгорушкіна, ***
Сімейне спілкування теж набуває нових форм. Закривати на це очі так само безглуздо, як і ігнорувати наявність в сучасному світі інтернету чи мобільних телефонів. Набагато продуктивніше – враховувати все це і шукати способи, які дозволять сім'ї бути сім'єю в нових умовах. Щодо формування гендерних уявлень у книжках – боюся, вплив книжок в цьому плані сильно перебільшений. Значно потужнішу роль тут відіграє реальне життя + кіно і телебачення. Якщо чи коли читання для сучасних українських дітей буде хоча б настільки ж важливим, як для їхніх однолітків з інших, розвинутіших в цьому плані країн – можливо, і впливатиме воно більше». Володимир Аренєв, Київ.
***
Тома Сойєра» свого бешкетного героя Тома нагородив виразними якостями лідера, а от героїня твору Беккі слідує за ним. Однак, більше уявлення чи поняття про поведінку чоловіка-жінки у суспільстві подає сама родина, так би мовити, первинні знакові родинні зразки поведінки у соціумі культивують у дітях найрідніші. Відтак і самі книги, написані сучасними авторами для підлітків не несуть точного розподілу поведінкових функцій за статтю, як і відбувається насправді в сучасному суспільстві, коли функції чоловіка-жінки не мають чіткого розподілу. Приміром от: чоловік-вихователь і жінка-захисниця. У сучасній літературі для дітей насправді не культивується широка увага до глибинних родинних цінностей, а особливо щодо християнських, натомість авторами подаються читачеві переважно ті основи життя, що необхідні для самостійного позиціонування себе в суспільстві. Втім, це вже й проблема сучасних родин, коли в силу різних причин діти та батьки так мало часу проводять разом. Такими є реалії. Спілкуючись із дітьми-підлітками знаю цю правду не із чуток. І лишень тепер сама спромоглась наблизитися до висвітлення цих проблем у книзі для дітей. Маю надію, ця книжка вийде-таки у світ. А от у моїй особистій домашній бібліотечній скарбничці маю кілька книг, які прочитала свого часу і то не раз, і які все-таки адресувала б для читання повнолітнім дітям. Назву улюблену п'ятірку книг. Це «Метелики на шпильках» Ірини Вільде, «Дуже добре. Десятикласники» Олександра Копиленка, «Дика собака Динго» Рувима Фраєрмана, «Поклик предків» Джека Лондона, «Чудеса маленького міста» Гурама Петріашвілі. Далі за віком вже йтимуть історичні книги Малика та Скляренка, неодмінно «ДЖЕЙН ЕЙР» і багато інших. Із нових — книги Сергія Гридіна «Не такий» та Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами». Щодо самої дискусії, то хочеться зауважити щонайперше ПОЗИТИВ. Цей захід — знаковий у літературі для дітей. Насамперед, «дискусія з хвостиком» відтворила (умовно, бо далеко ж не всі автори творів для дітей були присутні тут) реальне лице дитячої літератури. Уперше! стільки авторів (різних художніх напрямів, смаків і уподобань) презентовано на одному заході. Не порізно! І уперше за всі часи НАРЕШТІ! відчулося зацікавлення одне одним. Якщо раніше (і я була на таких заходах сама) різні покоління письменників абсолютно розходились у баченні книги для дітей, та й у відчутті-сприйманні одне одного, нарешті є реальні кроки назустріч. Це вже гарний показник росту самої літератури, коли й наші сучасні класики визнають прихід у літературу для дітей яскравих письменників. А так само молодше покоління переступило накінець-таки умовну межу відчуження від того, що й до них було життя дитячої літератури. О тже, оті дві сяйливі планети по обидва боки просторого неба українського письменства зрушились назустріч одна одній. І нарешті у нас є розмова не суто про переклади (бо там насправді ой яка величезна складова!), а про українську книжку, про українського автора, про різнобіччя тем і сюжетів у книзі для дітей. Звісно, і про прогалини також. Дискусія вдалась. Як на мене, окрім усього іншого, її модератор Наталя Марченко мимохіть подала наочний урок професійної етики для багатьох дослідників дитячої літератури, котрі «загрузли» у власних колах особистих уподобаннях, що заважає бачити нові цікаві імена авторів та їхні не менш цікаві книги. Думається, і ця піна зійде також із часом. Спасибі за цю особливу розмову всім причетним до неї!» Марія Морозенко, голова Творчого об’єднання дитячих письменників Національної спілки письменників України, Київ.
|
«Дискусія з хвостиком» про дівчачі й хлопчачі цінності в житті та літературі пройшла у межах «Абеткового королівства ангелів і магів», котре щорічно гостинно відкриває двері перед Книжниками в чарівному просторі Музею книги і друкарства України.
«Поговорити про дівчачі й хлопчачі цінності мене змусила хвиля книжок про «принцес» останніх років. Книжок гарних і цікавих, дотепних і вигадливих. Але чому лишень «принцеси»?! Окрім того, все життя була певна, що «принцесою» є лишень донька «короля», та й у майбутньому на неї має очікувати якщо не «принц», то хоча б «герой». Але якраз таких книг — про справжніх благородних татусів і відважних маленьких лицарів — виявилося на диво мало…
«Рефлексія перша: «хвостиком» у такій родинній дискусії й ще у такого гармонійного модератора, як пані Наталя бути надзвичайно приємно: слухаєш людей глибоких і просто відчуваєш, як голова починає діяти, думати, згадувати та зупинити її вже стає важко 
.
«Колись дорослі намагалися справити чужим дітям таке дитинство, яке вони самі хотіли б мати, або таке, яке вони хотіли би дати своїм власним дітям. То стосувалося до боку естетичного й до боку етичного. Виховуючи дитя, що живе поруч, ви бажаєте, щоб воно відрізняло гарне від потворного, й правду від кривди.
«Для мене розмова є дуже цікавою, і як для бібліотекаря, і як для бабусі, що підтримує родинне читання. З особистого досвіду грані між читанням книг у сім’ї для хлопчиків і дівчаток я не бачу. Іноді ловлю себе на думці, що приношу дітям книги, з якими хочу в першу чергу ознайомитися сама — нові імена завжди приваблюють.
«Чи може книжка допомогти підліткам? Чи потрібна взагалі підліткам допомога?
"Будучи сама мамою двох дітей підліткового віку — дівчинки та підпарубка — завжди з надією дивлюся на літературу: як добрій знайомій довіряю літературі гендерне питання. Не залежно від статі автора, вважаю, що тексти мають формувати гендерні уявлення, особливо у підлітків. Не протиставляти статі, а саме знайомити з нюансами буття дівчат і хлопців.
Одна із знакових тенденцій сучасної української літератури для дітей та юнацтва — активний розвиток підліткової прози. Її адресат — дитина перехідного віку. На цьому етапі формування особистості закріплюються уявлення про гендерні ролі, модель родинних стосунків, життєві принципи та цінності. Цей процес відбувається під впливом соціокультурних факторів, залежить від тих обставин, в яких живе і навчається дитина, від кола її спілкування, родинних стосунків; під впливом інформаційних джерел, з яких вони дізнаються про життя своїх кумирів, зірок фільмів та естради; рідше — під впливом прочитаних книжок. Але так чи інакше: герої-ровесники, їхня поведінка у певних ситуаціях, стосунки з батьками та ровесниками, які постають у сюжетах книг, провокують реципієнта на певну реакцію, оцінки, уявлення про своє ставлення до зображуваного, співставлення досвіду героїв із власним..jpg)
«Дискусія з хвостиком» повернула мене у дитинство і змусила серйозно замислитися. Я зрозуміла, що ніколи не шукала у книгах «принців» і не обирала своїми провідниками дівчаток, за рахунок поведінки яких можна було б самоствердитися. Мені вже у дитинстві були цікаві самостійні особистості, і байдуже, скільки їм років та якої вони статі.
«Гадаю, що книжка може формувати не тільки гендерні уявлення дітей, а й взагалі уявлення. Але не має.
«Поняттям «дитинство», «права дитини» заледве більше ста років, але протягом цього часу світ сповнився дитячої літератури. Від забавлянок-ладанок і до серйозних проблемних творів. Зрозуміло, що діти читають (якщо читають) все. І так має бути. Але дорослі зрозуміли, що все ж є різниця у сприйнятті інформації між ними та дітьми. І потрібно кожному давати те, що він може сприйняти і те, до сприйняття чого прагнути.
«Згадуючи своє дитинство та свої захоплення, я мимоволі порівнюю їх із сучасністю. Справді, все змінилося, як і епоха…
«Гендерні уявлення дітей. Якщо чесно, у своїх книжках спеціально я цю тему не піднімала, однак, проаналізувавши, зрозуміла, що заклала їх мимоволі, спонтанно. У моїх книжках дівчатка і хлопчики рівні. Взяти будь-яку книжку, наприклад, «Страшне страховисько», там у хлопчачій компанії спокійно почуває себе дівчинка і хлопчики дружать із нею, навіть не замислюючись, про те, що вони хлопчики, а вона дівчинка. Дружать, та й годі, не замислюючись про різні статі. Є в книжці епізод, коли героїня засумнівається у правильності своїх думок саме тому, що вона дівчинка, але друзі-хлопчики її підтримають, бо сприймають як рівну. Або візьмемо книжку «Дві бабуськи в незвичайній школі, або скарб у візку». Тут теж головні герої дівчинка та два хлопчики. У книжці є кілька епізодів, коли з Василинки кепкує друг Любомирчик саме через те, що вона дівчинка, але потім ситуація повертається так, що Василинка кепкує з хлопців, що вони хлопчики. Однак ці кепкування не є якимись принизливими чи дискримінаційними. Це дружні жарти, які насправді показують, що герої в книжці хоч і мають різні статі, але рівні між собою.
«Вкотре відвідав у Києві фестиваль «Азбукове королівство магів та янголів», що проходив у Музеї книги та друкарства. Цього разу мені неймовірно пощастило! Мав змогу поспілкуватись із популярними авторами та їхніми читачами, перебуваючи в прекрасній, теплій компанії. Невимушено дискутували про чоловічі та жіночі цінності, які формуються у дитинстві, поговорили про родину, почули деякі авторські секрети та експертну думку про те, що варто читати.
«Гадаю, що кожна талановита і розумна книжка, яка по-справжньому захоплює дитину чи підлітка, в якийсь спосіб формує їхні уявлення про родинні цінності. І це можуть бути зовсім не реалістичні твори, яких було так багато в часи розквіту соцреалізму. Так, у моїй улюбленій книжці Туве Янссон про фантастичну родину мумі-тролів, мумі-мама носить у торбинці все необхідне для щасливого життя своєї родини і завжди готова до дивовижних пригод та небезпечних випробувань.
«Як на мене, зустріч була корисною. Кожний із нас не тільки висловив свою думку, а й порівняв її з іншими, а відтак, вніс корективи у своє бачення стосунків між хлопцями та дівчатами. Але головне те, що ми, як і десять років тому, є одним цілим, що має назву "українська література для дітей". 
«Власне, все, що я хотіла б сказати про гендерні питання та родинні цінності є в моїх книжках.
«У сучасному світі із його суцільним релятивізмом, різними і розмитими уявленнями про добро і зло, література, на жаль, не може істотно впливати на читача..jpg)
«В нашому дитинстві моделі поведінки ми могли брати з книжок, з прикладу власних батьків і знайомих, із фільмів. Зараз у дітей набагато ширший вибір: величезна кількість телеканалів із нескінченними серіалами та ток-шоу, інтернет-культура з мемами та жартами. Тож книжка нині має ще менше шансів впливати на дитину.
«Я людина консервативна настільки, що навіть не сприймаю термін «гендер». Для мене залишились дві статі: чоловік та жінка.
«Дискусія про дівчачі і хлопчачі питання з хвостиком» від Наталі Марченко на «Азбуковому королівстві магів та янголів» дала інформацію для роздумів та аналізу не лише глядачам, а й самим учасникам. Зокрема мені, питання, які були задані до кожного, дозволили краще розуміти себе та своє формування, як особистості, свої 
«Розмова була цікава й корисна. Абсолютно не зайве ось так озирнутися на загальну картину в сучасній дитячій літературі та подивитися, де в нас густо, а де пусто чи, принаймні, пустувато.
«Щодо цінностей родинних та цінності особистісного розвитку. Наші батьки часто приносили в жертву особитісне «заради» дітей, сім'ї, суспільних ідеалів. Хтось робив це з реальної потреби виживання, хтось – як успадковану батьківську модель. Але така жертва вимагає пожиттєвої віддачі, на яку сучасна молодь не здатна: у неї свої задачі. Тому природно, що наше покоління намагається в літературі та житті стверджувати цінність особистісного розвитку (часто створюючи дисбаланс). Це мине. Насправді воно вже потроху минає. Я спостерігаю позитивну динаміку у молодих сім'ях: стосунки стають відкритішими, діалог між статями – глибшим, ставлення до дітей – уважнішим. Якщо раніше нормою було жити кожному у своєму вузькому колі обов'язків, то тепер обов'язки перетікають від дружини до чоловіка і навпаки. Все вирішуються відвертим діалогом. Наразі стає модним бути дружною сім'єю, в якій тато має свої тато-години навіть із найменшими карапузами і добре знає, як із ними поводитися. Я впевнена, що скоро підросте покоління письменників, для яких буде менш актуальним протиставлення родинного/особистісного, чоловічого/жіночого. У цих темах не буде перенапруги, законсервованої енергії. Ця енергія вже вивільняється через спілкування та переосмислення.
«Як на мене, це доволі дивне протиставлення: родинних цінностей і цінностей особистісних. Хіба сім'я не повинна бути тим середовищем, де кожна особистість вільно розвивається? Мені здається, що часто за поняттям "родинних цінностей" стоїть зовсім інше – свідома чи ні спроба відтворити модель такого собі патріархального суспільства, доволі консервативного – причому як єдиного "правильного". Але сім'я – як і будь-яка інша структура – не може просто законсервуватися в часі; суспільство змінюється, змінюються самі умови життя.
«Безперечно, книга для дітей може моделювати соціальну роль «дівчинки-хлопчика» у суспільстві. Згадаймо принагідно класику. Марк Твен у книзі «Пригоди
Коментарі до статті