«Не-Ангел» Сергія Гридіна: про підлітків і для них
 

Нова реалістична повість Сергія Гридіна «Не-Ангел» – друга книжка автора, яка видана у проекті підліткової літератури ВЦ «Академія». У ній письменник не зраджує хлопчачо-підліткового дискурсу і розгортає цікаву історію дорослішання восьмикласника Олеся. Головний герой – звичайний підліток, який мріє про окрему кімнату, новий комп’ютер, відпочинок на морі. Він добре вчиться, має друзів, любить читати, але переживає через постійні батькові сварки і хворобу матері. Сергій Гридін дуже добре виписує психологію хлопця, передає його емоційні переживання і стани, вибудовує цікавий динамічний реалістичний сюжет, торкаючись актуальних для сучасних підлітків питань.

  Юнацький максималізм, а заодно гостре відчуття і бажання справедливості, спонукає Олеся до бунту. З батьком у нього завжди були напружені стосунки, а після випадку на морі, коли дізнався про батькову жорстокість щодо матері  та виступив на її захист, «прірва ставала все більшою і загрожувала катастрофічно віддалити їх» (С. 83). Мати потрапляє до лікарні, а батько продовжує займатися своїми справами, випивати.  Олесь  більше не стримував себе. «Він якимось дивом збагнув, що той страх, який відчував останні роки перед батьком, кудись щез. Його витіснило агресивне бажання кожне батькове слово заперечити кількома своїми. І тон його розмови змінився. Від того він не впізнавав сам себе. Новий Олесь Варишнюк іноді здавався йому неприємним, а іноді – саме таким, яким був і має бути все життя» ( С. 90). Хлопець іде з дому.  А далі – драматичний досвід виживання на вулиці, де не діють ніякі закони і де ти сам на сам з своїми проблемами.

Композиційне вирішення тексту не порушує традиції літератури для дітей. Кульмінаційним моментом повісті стає випадковий збіг: Олесь намагається вкрасти телефон, щоб подзвонити, але водій закриває його у машині. Яким же було здивування обох, а разом з ними і читачів, коли чоловік приводить Олеся до палати, де лежить його мати. Цим епізодом автор стверджує, що вихід є з будь-якої ситуації, десь тебе чекає твій «ангел-охоронець», а щасливий фінал цієї історії цілком можливий.

Внутрішній світ, поведінка Олеся, його стосунки з батьком, матірю, однокласниками – центральна лінія твору, яка засвідчує домінування маскулінного типу тексту. Сергій Гридін вміє точно передати не тільки емоційні стани і типову хлопчачу поведінку, а їх сприйняття світу. Його історії надто реальні і надто правдоподібні, щоб їм не вірити. Саме тому вони здобувають широкий резонанс і популярність серед юних читачів.

  Автор не вчить підлітків, як жити. Його герої справжні: з позитивними і негативними рисами характеру, правильними і неправильними вчинками. Вони – не-ангели, але в певних обставинах завжди можуть бути ними. Головний герой цієї повісті намагався бути ангелом для мами і навіть для хворої Юлі.

Олесь ніколи не був егоїстом і здатен розуміти інших, хоч іноді замикався  в собі і залишався наодинці зі своїми думками.  Він думає про Юлю, коли дізнається про її хворобу: «Несподівано на душі стало сумно. Так часто бувало останнім часом, коли невідомо від чого хотілося кричати або щось екстремальне скоїти. Олесь навчився контролювати себе, не показуючи емоцій» (С. 18).  На похороні підліток теж «весь час був на своїй хвилі. Ніщо довкола не хвилювало його і не доходило до нього. Він був не тут. Усе почуте й передумане здавалося сном. Не хотів вірити словам про смерть Юлі, сподівався і думав, що Юля жива, а всі ті балачки – вибрики збоченої уяви» (С. 46). Штрих-деталь – не тільки прийом характеротворення, а ключ розуміння для читачів. Вміти пережити складні періоди в житті треба вчитися. Олесь – один із тих, в кого можна навчитися.

Автор не заглиблюється в історію хвороби дівчинки, але робить більше, бо тими скупими епізодами, де описує спілкування Олеся з хворою, а відтак показує не так похорон, як переживання цієї трагедії хлопцем,  спонукає читачів до роздумів, усвідомлення та емоційного переживання, буквально «пробиває стіну» байдужості. Такий прийом імпонує. Дивно, коли окремі рецензенти намагаються «прочитати» сучасну книжку не через призму текстуального аналізу чи комунікативного аспекту «автор-текст-читач», а орієнтуючись на теми у зарубіжній літературі та їх відсутність в українській; закидаючи автору, що якісь теми він добре не прописав. Скажу більше, література для дітей – це не тексти на замовлені теми з дидактичними чи ще якимись акцентами або мавпуванням західних практик, це перш за все цікаві історії та сюжети, читабельні та близькі дітям енергетикою, зображеними подіями, героями-ровесниками, пережитими проблемами та емоційним досвідом.

 Сергій Гридін вміє писати такі історії дуже добре. З кожною новою книжкою відшліфовується і набуває іманентних ознак,  стає впізнаваним авторський стиль. Відвертість, динамічність розповіді, психологізм центрованого образу хлопця – підлітка, актуальні для нього проблеми і світ його очима – художні особливості поетики творів письменника. Його повісті легкі і читабельні, добре зрозумілі безпосереднім адресатам книжки. Останні точно не читають ці тексти з думкою, яких тем їм бракує J.

 «Не-Ангел» сприймається не тільки як окрема книжка автора, це частина цікавого проекту підліткової літератури, цілісного гендерно симетричного метатексту, створеного на основі чотирьох книг. Повісті Сергія Гридіна  «Незрозумілі» та «Не-Ангел» презентують хлопчачо-підлітковий світ, тоді як повісті Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами» та Ольги Купріян «Солоні поцілунки» тяжіють до дівчачо-підліткового дискурсу. Разом вони взаємодоповнюють один одного і мають багато спільного. У кожному з цих текстів є елементи шкільної прози. Автори подають свою візію шкільного життя, маркерами якого є витівки учнів, клички вчителів, стосунки однокласників (від шкільної дружби, групування і до протистоянь та аутсайдерства). Письменники максимально відверто описують фізіологічне дорослішання своїх героїв та героїнь, їх перші романтичні побачення і поцілунки, сексуальні пізнання і формування їх як особистостей. Такі книжки насправді близькі підліткам, бо дають відповіді на багато актуальних у їх віці питань, а головне дають моделі поведінки і типи героїв, з якими можна порівняти себе і свій досвід.

Тетяна Качак,

м. Івано-Франківськ

«Не-Ангел» Сергія Гридіна: про підлітків і для них
 

Нова реалістична повість Сергія Гридіна «Не-Ангел» – друга книжка автора, яка видана у проекті підліткової літератури ВЦ «Академія». У ній письменник не зраджує хлопчачо-підліткового дискурсу і розгортає цікаву історію дорослішання восьмикласника Олеся. Головний герой – звичайний підліток, який мріє про окрему кімнату, новий комп’ютер, відпочинок на морі. Він добре вчиться, має друзів, любить читати, але переживає через постійні батькові сварки і хворобу матері. Сергій Гридін дуже добре виписує психологію хлопця, передає його емоційні переживання і стани, вибудовує цікавий динамічний реалістичний сюжет, торкаючись актуальних для сучасних підлітків питань.

  Юнацький максималізм, а заодно гостре відчуття і бажання справедливості, спонукає Олеся до бунту. З батьком у нього завжди були напружені стосунки, а після випадку на морі, коли дізнався про батькову жорстокість щодо матері  та виступив на її захист, «прірва ставала все більшою і загрожувала катастрофічно віддалити їх» (С. 83). Мати потрапляє до лікарні, а батько продовжує займатися своїми справами, випивати.  Олесь  більше не стримував себе. «Він якимось дивом збагнув, що той страх, який відчував останні роки перед батьком, кудись щез. Його витіснило агресивне бажання кожне батькове слово заперечити кількома своїми. І тон його розмови змінився. Від того він не впізнавав сам себе. Новий Олесь Варишнюк іноді здавався йому неприємним, а іноді – саме таким, яким був і має бути все життя» ( С. 90). Хлопець іде з дому.  А далі – драматичний досвід виживання на вулиці, де не діють ніякі закони і де ти сам на сам з своїми проблемами.

Композиційне вирішення тексту не порушує традиції літератури для дітей. Кульмінаційним моментом повісті стає випадковий збіг: Олесь намагається вкрасти телефон, щоб подзвонити, але водій закриває його у машині. Яким же було здивування обох, а разом з ними і читачів, коли чоловік приводить Олеся до палати, де лежить його мати. Цим епізодом автор стверджує, що вихід є з будь-якої ситуації, десь тебе чекає твій «ангел-охоронець», а щасливий фінал цієї історії цілком можливий.

Внутрішній світ, поведінка Олеся, його стосунки з батьком, матірю, однокласниками – центральна лінія твору, яка засвідчує домінування маскулінного типу тексту. Сергій Гридін вміє точно передати не тільки емоційні стани і типову хлопчачу поведінку, а їх сприйняття світу. Його історії надто реальні і надто правдоподібні, щоб їм не вірити. Саме тому вони здобувають широкий резонанс і популярність серед юних читачів.

  Автор не вчить підлітків, як жити. Його герої справжні: з позитивними і негативними рисами характеру, правильними і неправильними вчинками. Вони – не-ангели, але в певних обставинах завжди можуть бути ними. Головний герой цієї повісті намагався бути ангелом для мами і навіть для хворої Юлі.

Олесь ніколи не був егоїстом і здатен розуміти інших, хоч іноді замикався  в собі і залишався наодинці зі своїми думками.  Він думає про Юлю, коли дізнається про її хворобу: «Несподівано на душі стало сумно. Так часто бувало останнім часом, коли невідомо від чого хотілося кричати або щось екстремальне скоїти. Олесь навчився контролювати себе, не показуючи емоцій» (С. 18).  На похороні підліток теж «весь час був на своїй хвилі. Ніщо довкола не хвилювало його і не доходило до нього. Він був не тут. Усе почуте й передумане здавалося сном. Не хотів вірити словам про смерть Юлі, сподівався і думав, що Юля жива, а всі ті балачки – вибрики збоченої уяви» (С. 46). Штрих-деталь – не тільки прийом характеротворення, а ключ розуміння для читачів. Вміти пережити складні періоди в житті треба вчитися. Олесь – один із тих, в кого можна навчитися.

Автор не заглиблюється в історію хвороби дівчинки, але робить більше, бо тими скупими епізодами, де описує спілкування Олеся з хворою, а відтак показує не так похорон, як переживання цієї трагедії хлопцем,  спонукає читачів до роздумів, усвідомлення та емоційного переживання, буквально «пробиває стіну» байдужості. Такий прийом імпонує. Дивно, коли окремі рецензенти намагаються «прочитати» сучасну книжку не через призму текстуального аналізу чи комунікативного аспекту «автор-текст-читач», а орієнтуючись на теми у зарубіжній літературі та їх відсутність в українській; закидаючи автору, що якісь теми він добре не прописав. Скажу більше, література для дітей – це не тексти на замовлені теми з дидактичними чи ще якимись акцентами або мавпуванням західних практик, це перш за все цікаві історії та сюжети, читабельні та близькі дітям енергетикою, зображеними подіями, героями-ровесниками, пережитими проблемами та емоційним досвідом.

 Сергій Гридін вміє писати такі історії дуже добре. З кожною новою книжкою відшліфовується і набуває іманентних ознак,  стає впізнаваним авторський стиль. Відвертість, динамічність розповіді, психологізм центрованого образу хлопця – підлітка, актуальні для нього проблеми і світ його очима – художні особливості поетики творів письменника. Його повісті легкі і читабельні, добре зрозумілі безпосереднім адресатам книжки. Останні точно не читають ці тексти з думкою, яких тем їм бракує J.

 «Не-Ангел» сприймається не тільки як окрема книжка автора, це частина цікавого проекту підліткової літератури, цілісного гендерно симетричного метатексту, створеного на основі чотирьох книг. Повісті Сергія Гридіна  «Незрозумілі» та «Не-Ангел» презентують хлопчачо-підлітковий світ, тоді як повісті Ірини Мацко «Перехідний вік моєї мами» та Ольги Купріян «Солоні поцілунки» тяжіють до дівчачо-підліткового дискурсу. Разом вони взаємодоповнюють один одного і мають багато спільного. У кожному з цих текстів є елементи шкільної прози. Автори подають свою візію шкільного життя, маркерами якого є витівки учнів, клички вчителів, стосунки однокласників (від шкільної дружби, групування і до протистоянь та аутсайдерства). Письменники максимально відверто описують фізіологічне дорослішання своїх героїв та героїнь, їх перші романтичні побачення і поцілунки, сексуальні пізнання і формування їх як особистостей. Такі книжки насправді близькі підліткам, бо дають відповіді на багато актуальних у їх віці питань, а головне дають моделі поведінки і типи героїв, з якими можна порівняти себе і свій досвід.

Тетяна Качак,

м. Івано-Франківськ