Драмовичок : антол. сучас. укр. драматургії для дітей та підлітків / авт. і упоряд. проекту Н. Мірошніченко [та ін.] ; ред. Н. Симчич ; худож. оформ. М. Мірошниченка. – Київ : НЦТМ ім. Леся Курбаса, 2017. – 461 с. 

«…п’єси для дітей — це вищий пілотаж. У дорослих п’єсах можна сховати недосконалість за філософію, нібито “розумні” речі. А публіка, для якої ми робимо “Драмовичок”, не сприйматиме нецікаве. Тому драматургія для дітей — річ унікальна, яка вимагає максимальної професійності».

Олександр ВІТЕР, драматург.

Новітня драматургія для дітей — пріоритетний напрямок, який підтримує держава у більшості країн. Натомість в Україні театр для юних, який мав би чутливо реагувати на найменші зміни в естетичних смаках і настроях нових поколінь, виявився найконсервативнішим. Поява поряд із «новорічними» виставами «різдвяних», як і прихід героїв американських мультиків на зміну радянським, нічого суттєво не змінило в його художній мові.

Історія цього видання «відкидає» нас у травень 2013 р., коли вперше в Україні драматургічним відділом Національного центру театрального мистецтва імені Л. Курбаса (очолює Н. Неждана; входять драматурги Я. Верещак та О. Миколайчук) був реалізований комплексний проект, присвячений сучасній драматургії для дітей, — лабораторія «Драмовичок». Саме тоді поряд із майстер-класами видатних фахівців театру для дітей і круглим столом «Тенденції розвитку сучасної драматургії для дітей» відбулася презентація антологій «дитячих» п’єс із аналогічною назвою, що мала стати підґрунтям нового проекту та сприяти поширенню новітньої драматургії на дитячі, лялькові та дорослі театри, а також на численні студії та шкільні театри.

На той час за два десятиліття незалежності в країні не було видано жодної антології п’єс для дітей, як не було і жодної наукової роботи, фахової конференції чи бодай «круглого столу» на цю тему.

Упорядники антології марно пропонували унікальне видання до державних програм, зверталися до НСПУ і спонсорів — її вперто ігнорували[1]. Відтак, сама спроба створити видання такого роду та його поява хоча б у 2018 р. варті вдячності та пошанування.

До книги увійшло два десятки різних за жанром і стилістикою п’єс, написані авторами різних поколінь (від «патріарха» дитячої літератури Всеволода Нестайка до наймолодшої в збірнику Анни Багряної), здебільшого — переможцями конкурсу «Коронація слова». Збірка містить драматургію для малої та великої сцени, мюзикли та п’єси для лялькового театру. Пропоновані укладачами твори неодноразово ставилися в Україні, окремі — за її межами, ще частина — вперше пропонуються драматургами для широкого розголосу.

Антологія поділена на три частини: «Драмовенятко» — для найменших малят, «Драмовичок» — для молодших школярів та «Драмовик» — для підлітків. Але всі вміщені в ній твори, попри широку палітру сюжетів і образів (історичні, сучасні, позачасові, фантастичні) належать до казкової та «химерної» драматургії, в якій українські архетипи (як-от козак Мамай, Котигорошко) та нові авторські літературні герої (Чакалка І. Андрусяка) сусідять зі маскультівськими анімаційними героями (гноми, феї тощо в Діснеївському трактуванні), мумітролями чи навіть «арлекінами» та «п’єро». Відтак, пропоновані тексти в більшості своїй є дуже поверховими розважально-грайливими спробами «утримати» дитину в глядацькому залі.

Але й «казкове» буття має відображати на сцені реалії, настрої та смаки сьогодення! Натомість перша спроба новітньої драматургічної «дитячої» антології засвідчує відсутність відображення юного сучасника засобами театру. За малим винятком, ніхто з авторів не пропонує глядачеві подивитися на себе чи світ довкола. Реалії живого дитячого життя (гаджети, Інтернет, шкільний сленг, відсилання до культурних символів сьогодення тощо) відсутні. Ще гірше, що герої не мислять у сучасний спосіб.

Не на користь збірці було її багатолітнє «відлежування» у редакціях!

За цей час українська література для дітей пішла далеко вперед. Її проблематика й тематика кардинально змінилися. Й ця чудова в задумі справа за змістом і стилістикою нині виглядає значним відставанням від загального мистецького поступу в дитячій книзі.

Хочеться вірити, що хоча б частково драматурги найближчим часом звернуться до сучасної прози для дітей і спробують для початку надати їй сценічного життя. Адже є позитивний досвід написання книжок-приквелів до серіалів (Ольга Купріян до «Школи»), сценаріїв за відомими текстами («Сторожова застава» та «Джури» Володимира Рутківського). Також було б добре повернути до життя чудові п’єси, котрі й сьогодні звучать актуально й, головне, є високохудожніми естетично довершеними творами («Троянові діти» Наталі Забіли, «Про Андрійка і Терпця» Грицька Бойка та ін.).

Але попри все «Драмовичк» залишиться в історії дитячої літератури незалежної України ПЕРШОЮ спробою донести до читача та глядача погляд на драматургію новітнього покоління.

Хочеться вірити, що слова Олександра Вітра, сказані на презентації видання, окреслюють не стан, а напрямок розвитку вітчизняної драматургії для дітей: «Антологією “Драмовичок” ми закладаємо завтрашній день нашого театру. Адже від того, наскільки діти полюблять якісний театр сьогодні, залежить, якого глядача матимемо через 10–20 років».

Наталя МАРЧЕНКО.