А чи мають такий само широкий вибір хлопці?

Чи є нині в дитячій літератури зразки власне «чоловічої» поведінки?

А чи дорослішання хлопчика, становлення його як мужчини, світ, який він розуміє як «свій», не цікаві або «не даються» письменникам, бо зазнали таких сильних змін, що потребують більше часу для осмислення?

Аби зорієнтуватися в цьому складному важливому для становлення нового покоління питанні, КЛЮЧ звернувся до низки письменників і до колег-бібліотекарів із проханням назвати самого «хлоп’ячого», на їхній погляд, українського автора та найкращі відомі їм «хлоп’ячі» книжки українських і зарубіжних авторів для дітей і юні.

Також пропонувалося відповісти на запитання:

• Чи є в сучасній книзі для дітей і юні зразки «нових» стосунків статей, нові гендерні ролі (не обов'язково викличні – трансгендер, ЛГБТ тощо, а щоденні, коли тато – в декреті, а мама – «годує родину», коли дівчинка – боксер, а хлопчик – кондитер)?
• Чи потрібно створювати нині образ Лицаря так само наполегливо, як твориться образ Принцеси? Чи сама потреба в гармонії статей – застаріла ідея і гендерна рівність у книзі для дітей передбачає «уніфікацію» усіх традиційних ролей?
• Чи потрібні нині мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки й «чоловічого» світу («чоловіча дружба», «чоловічий характер» тощо, зрештою «чоловічі таємниці» й особливості «чоловічої» гігієни й побуту)?

Сподіваємося, що і запитання, й відповіді наштовхнуть загал небайдужих подивитися на проблему під іншим кутом зору й, можливо, стануть поштовхом до появи нових цікавенних книжок!

Володимир РУТКІВСЬКИЙ, письменник, м. Одеса.

1. Передусім це Марк Твен з його Томом Сойєром та Геком Фінном, а також Микола Гоголь з  Тарасом Бульбою та Іван Франко із Захаром Беркутом.  З наших сучасників на цю роль найбільше підходять Сашко Гаврош та Сергій Гридін зі своїми непересічними персонажами. На чоловічу територію претендує  також Іван Сірко Марії Морозенко.

2.  «Нових зразків» поки що не бачу...

Хоча цікаво почитати б про дівчинку-боксера у ролі захисника свого коханого хлопця. Але навряд чи захоче хтось покохати дівчинку з вічними синцями, переламаним носом чи відгризеним вухом. Та й бити жінку в груди, задумані природою для годівлі малюка, – це щось поза нормальним людським глуздом. Важко віриться також і в тата, який годує немовля власною цицею. Вважаю, що  треба поважати те, що нам дано природою. А ми вже не раз переконувалися, до чого доводить недолугі  спроби вивищення над нею.

3. Принцеса… Це хто – дівчинка-нероба, яка неспроможна самостійно навіть черевики одягти? На жаль, саме такий образ культивує більшість «дамських» авторок. А призначення лицаря, на їхню думку, полягає в тому, аби в ім’я  тієї  тонкосльозої нероби  красти квіти в чужих садках і чистити пики іншим таким же горе-лицарям. Ні, будь-яке протиставлення веде до непорозуміння, а відтак і до взаємної зневаги. І ми за цим протиставленням забуваємо про такі поняття, як дружба, любов, ніжність.  Тож ні-ні, та й хочеться запитати: дівчата, а який негідник забороняє вам гратися в тепловозики, а не в ляльки? І якщо вже йдеться про рівні права в усьому, то немає нічого легшого: винайдіть свій друкарський верстат, паротяг, відкрийте еру повітроплавання – і вас вдячні чоловіки на руках будуть носити, а не те, що визнавати за рівню!

4. Мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки потрібні. Чоловіча дружба – це святе. «Немає нічого славнішого, ніж віддати своє життя за  товариство!» -–вигукує цап із моєї повісті «Щирик зі Змієвої гори», кидаючись у Змієву пащеку. А чи багато кіз здатні підтвердити ці слова такою ж дією? І, взагалі, жінкам легше: сьогодні вони клянуться у вічній любові, а завтра розіб’ють горщики та розлетяться, як  вільні горобці. А от коли зраджує друг, та ще  під час військових дій, – це вже зовсім інша справа. Тут дружба провіряється на рівні життя та смерті.

Що ж до чоловічої та жіночої гігієни з супутніми причандалами – то згадаймо, як ми в дитячих ясельках сиділи на горщках навпроти предмету свого кохання. І нічого підступного в своїх відмінностях не бачили. Гадаю, ці речі в літературі можуть займати таке саме місце, як і в реальному житті. А решта залежить від  майстерності і такту автора.  

Віталіна КИЗИЛОВА, доктор філологічних наук, професор, м. Старобільськ.

1. Гендерне питання простудійовано мною у розвідках «„Повість для дівчаток” у літературі для дітей та юнацтва ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ століття: специфіка моделювання образів»[1], «Дискурс маскулінності в сучасній пригодницькій прозі для дітей та юнацтва»[2], «Авторська казка як джерело гендерної ідентичності (на прикладі циклу Марини Павленко «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині)»[3]. «Як би не варіювалися релігійно-філософські метафори маскулінності й фемінності, опозиція чоловічого і жіночого завжди будується за одними і тими самими осями: суб’єкт – об’єкт, сила – слабкість, активність – пасивність, жорсткість – м’якість і т. д.», – вважає І. Кон. Гендерна стереотипізація закладена у міфології та фольклорі. Цікаво простежується маскулінний канон у фантастично-героїчних казках, де головний герой наділений рисами богатиря (Кирило Кожум’яка, Іван – селянський син). Аби здолати ворога, врятувати наречену, отримати перемогу в двобої казковим персонажам необхідна надзвичайна фізична сила, наполегливість, завзятість, безстрашність.

Ця тенденція простежується і в новітній літературі для дітей та юнацтва. Зокрема, пригодницько-історичні твори («Князь Кий» В. Малика, «Джури…», «Сторожова застава» В. Рутківського), пригодницькі історико-біографічні повісті О. Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» (прототипом є Івана Фірцак (Кротон), якого в народі називали Іваном Силою), «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (написана за мотивами українського фольклору про опришків), «Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя» представляють неординарних самодостатніх персонажів. Якраз у цих творах якнайяскравіше репрезентовано традиційні маскулінні  риси.

2. Свого часу Тетяна Качак слушно вказала на  центрування в художніх творах для дітей та юнацтва не стільки світу чоловіка та жінки, скільки  світу дитини[4]. У сучасному соціумі діти дивляться однакові фільми, телепрограми, граються в однакові ігри. Універсальна модель покладена і в основу шкільного навчально-виховного процесу, що часто нівелює різність психіки хлопчиків і дівчаток. Усе ж, обираючи героя певної статі в художньому творі для дітей, автор свідомо чи інтуїтивно моделює його поведінку залежно від гендерних стереотипів маскулінності й фемінності, що зумовлені особливостями культури суспільства й мають засвоюватися в дитинстві.

І якщо традиційні маскулінні моделі поведінки актуалізують силу, сміливість, винахідливість і засновані на поняттях честі, відваги, шляхетності, то сучасний канон маскулінності, на думку науковців[5], включає гетеросексуальність, незалежність, фізичну силу, мужність, схильність до ризику, винахідливість, раціональне мислення, мудрість, домінування над жінкою, вміння притлумлювати свої емоції. Це простежується й у новітній українській літературі для дітей. Так, раціональне мислення вдало обігране А. Кокотюхою в детективних повістях для підліткової аудиторії. Скажімо, у «Полюванні на золотий кубок» автор вводить до тексту двох головних персонажів, Дениса Черненка та Максима Білана, наділяючи їх спостережливістю, здатністю до аналітичних міркувань, кмітливістю. Хлопці, шукаючи поміж учнів школи потенційного викрадача золотого кубка, уважно спостерігають і прискіпливо аналізують усі деталі, життєві ситуації, з якими вони мають справу впродовж розслідування, за допомогою законів логіки вибудовують власні гіпотези й версії.

Нині пріоритетом у жінок користуються чоловіки, здатні до кар’єрної самореалізації, фінансово та професійно успішні. Ці альтернативні маскулінні риси успішно транслюються в художню творчість, зокрема, і для дітей та юнацтва. У пригодницькій повісті Івана Андрусяка «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» новочасні маскулінні константи притаманні Тарасу Дмитровичу, Власнику Трилітрового Банку. Прізвисько це міцно закріпилось за сільським хлопчиною і стало маркером його кмітливості й тямущості. Тарас є найбільшим авторитетом не лише для головних героїнь твору – Лізи і Стефи, – а й для всієї сільської дітвори. Серйозність і відповідальність Тараса, його мрія стати в майбутньому справжнім банкіром стають підґрунтям тремтливого ставлення до нього дівчачої аудиторії. 

Сучасні дослідження з психології доводять, що на жінок найбільше враження справляють чоловіки, наділені добре розвинутим почуттям гумору. Вони сприймають почуття гумору як показник гостроти розуму, інтелекту й кмітливості. Гумор виконує функцію захисту від страху та тривоги, є показником інтелекту людини, своєрідною внутрішньою мовою спілкування. Невипадково, що в літературі для дітей та юнацтва при характеристиці персонажів чоловічої статі письменники особливою цінністю вважають почуття гумору. Такими настановами користується, зокрема, у пригодницько-шкільних повістях («Тореадори з Васюківки», «Одиниця з обманом», «Чарівні окуляри» та ін.) Всеволода Нестайка.

У прозі для дітей та юнацтва репрезентовано модель персонажа-хлопчика, котрий не лише винахідливий, кмітливий, сміливий, а й спритний, натренований, підтягнутий, займається тим чи іншим видом спорту, як, наприклад, герої повісті Ярослава Стельмаха «Найкращий намет». Вася Богданець («Чарівні окуляри» Всеволода Нестайка) заздрить своєму товаришу Ромці Черняку через те, що він меткий, спритний, дужий, добре катається на ковзанах і на роликах. Пильна увага до чоловічого тіла актуалізується й у повісті Сергія Гридіна «Не такий». Письменник описує проблеми Дениса Потапенка, підлітка, що має надмірну вагу. Автор акцентує увагу на його непростих стосунках з однокласниками, як з хлопцями, так і дівчатами, котрі вважали його інакшим, зневажали його, часто знущалися, глузували. Підлітку вистачило сили волі й міцності духа стати вище своїх образ, змусити себе наполегливо працювати над своєю фізичною вадою, аби відповідати канонізованим стереотипам маскулінності і в такий спосіб задовольнити гендерні очікування в середовищі однолітків.

У повісті Лариси Денисенко «Майя та її мами» акцентовано увагу на різності,  несхожості доль дітей. Сучасне суспільство кинуло їм виклик. Як реагувати, наприклад, на родину, де батько одружений вдруге і дівчинка спілкується одночасно з «двома мамами»? Як жити дитині, в котрої батько на війні, або тій, у кого взагалі немає батька (Данилко), у кого мама померла, і є лише тато (Аксана), у кого батьків позбавили прав (Кирило) і хлопець живе із наставником Борисом, який дбає про хлопця. Які можуть бути стосунки в дитини з вітчимом (Єва), з батьком, котрий виїхав на заробітки і бачить дитину лише по скайпу (Христина) – ці та інші питання ставить авторка у своєму творі. Утім, вона не пропонує заздалегідь підготовлених відповідей і не оцінює своїх персонажів. Виконуючи свої гендерні ролі (батька, матері), що часто стають «неформатом», герої, на думку Лариси Денисенко, мають неодмінно любити своїх дітей і один одного. Це – головна цінність сучасної родини.

3. Не думаю, що надто інтенсивно в сучасній літературі творяться лише образи Принцес. Персонажі-хлопчики теж успішно представлені українським авторами. Спосіб їх зображення щоразу інший, узалежнений жанровою домінантою. Якщо це твір пригодницький, фентезі, то і герой буде відповідний – це вимога жанру. Якщо пригодницький компонент послаблений, на поверхню зринають психологічні проблеми, а, отже, і герої будуть зображені інакше (скажімо, Василь Теремко «16 весна», Андрій Бачинський «140 децибелів тиші», Степан Процюк «Вітроломи» та ін.). І таких творів наразі дуже багато.

Інша річ, які з них найбільш затребувані у сучасної дитини, на якого героя вона реагує, – це вже питання соціології.

Якщо ж ми ставимо питання, чи потрібно створювати? – повертаємося до дидактики, що нівелює вимогу художності. Я – за художність у творах для дітей, і за різних героїв, виписаних неодмінно з письменницькою майстерністю, а не сконструйованих нашвидкуруч.

4. Думаю, що мистецькі зразки потрібні. Однаковою мірою, як і жіночі. Вони не мають бути архаїзовані, а вивірені із сучасністю. Усе ж, ключове слово тут – МИСТЕЦЬКІ. Повертаюся до попередньої тези: такий герой має «зачепити за живе», викликати емоцію у дитини, залишитися в її душі надовго. Тільки за такої умови можна вважати, що твір насправді відбувся.

1. Нові ґендерні ролі  у сучасній українській літературі для юних читачів явище не нове, однак не багато авторів наважується розглядати їх як центральну проблему художнього твору. Проте є достатньо текстів, де ці питання розгортаються як окремі лінії сюжету («Крута компанія» Наді Білої, «Леприкони» Валентини Захабури, «Інший дім» Оксани Лущевської та ін.). Не торкаюся тут текстів, які залишаються поза художньо-естетичною парадигмою сучасної літератури і написані з репрезентативною метою – інформувати дитину, виховувати толерантність (Лариса Денисенко «Майя та її мами).

2. У сучасній літературі не потрібний штучний образ Лицаря, але обов’язково мають бути моделі поведінки справжнього чоловіка, художньо репрезентований «чоловічий світ» (чоловіча дружба, чоловічий характер і т. п.). І такі моделі є, зокрема у вище названих творах.

3. Гармонія статей і гендерна рівність не можуть бути застарілими, це інваріантна гендерна модель, яка актуальна завжди і навіть тоді, коли правомірними вважаються «нові стосунки» статей.  Думаю, що це стала традиція і мода на ґендерно симетричні тексти[1] буде завжди.

4 Маскулінний і фемінний дискурси можуть бути не тільки в окремих творах, а й гармонійно співіснувати в одному наративі – їх називаю ґендерно симетричними. Їм притаманна інша специфіка трансляції авторського досвіду, побудови текстуальної поетики та зорієнтованості на реципієнтів.  Трилогія «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце», «Аргонавти», психологічна повість «Полянами і хмарочосами» Степана Процюка, повісті «Крута компанія» Наді Білої,  «Солоні поцілунки» Ольги Купріян, «Інший дім», Оксани Лущевської, «16 весна» Василя Теремка репрезентують у сучасній реалістичній прозі про і для підлітків повноцінний двовекторний ґендерний дискурс. У них автори висвітлюють проблеми стосунків дівчат і хлопців, їх переживань, пов’язаних із дорослішанням та формуванням конкретних поведінкових моделей фемінного чи маскулінного характеру. Статеву універсальність літератури для дітей та юнацтва ХХ ст. у сучасній літературі заміщує ґендерний діалог героїв, яскраве репрезентування їх поведінкових проявів як індикаторів чоловічого/хлопчачого чи жіночого/дівчачого світів. Це засвідчують ґендерно марковані тексти – дівчачі, хлопчачі, ґендерно збалансовані.

Двополюсна ідентичність художнього світу, здатність мислити андрогінними категоріями, яскраво змалювати психологію героїв обох статей  притаманна далеко не всім письменникам. Авторська ґендерна самосвідомість тяжіє, як правило, до традиційної ґендерної ідентичності. У творах це проявляється як умовна ґендерна симетричність, що швидше є поєднанням у різних конфігураціях взаємодії фемінного та маскулінного світів у межах одного ґендерного дискурсу»[2].

Саломе ЕНГИБАРЯН, Event-менеджерка Видавництва Старого Лева, м. Київ.

1. Найкращого автора не назву, дуже складно. Але хочу назвати Андрія БАЧИНСЬКОГО, як найкращого творця хлопців.

Найкращі хлоп`ячі книжки (з власного досвіду: саме ці книжки користуються у хлопців великим попитом)[1]: Космічна серія про Джорджа Стівена та Люсі Гокінґ, Цикл пригодницьких фантастичних романів «39 ключів». Різні енциклопедії про футбол, про автомобілі, динозаврів. Книжки з програмування «10 історій для хлопців». «Залізний вовк» Оксани Лущевської, «Левантійські канікули» Антона Санченка.

2. Нові гендерні ролі. З того, що читала нещодавно: «Сікстен» Ульфа Старка (мати пішла, тато займається сином), «Мія і місячне затемнення» Олі Русіної (мати пішла, дівчину виховує дід), «Лепрекони» Валі Заха-Бури (там взагалі багато нестандартних ситуацій), «Ларс. Лол» Ібен Акерлі (хлопчиком із синдромом Дауна опікується дівчинка-однокласниця).

3. Я проти уніфікації традиційних ролей, бо щодня бачу, що хлопці потребують хлопчачих книжок, запитують прямо: «А щось є саме для хлопців?» Ще: саме хлопці більше тягнуться до книжок, де йдеться про родинні конфліктні ситуації («Паралельні перетинаються» Сергія Гридіна), про інклюзію («140 децибелів тиші» Андрія Бачинського) тощо. Проте книжки з гендерною рівністю – це вже реалії часу, їх треба правильно доносити до аудиторії.

4. Мистецькі зразки… Я проти «зразковості» взагалі. Діти люблять знаходити схожість, спорідненість із собою. Але, думаю, це не має наголошуватися.

Андрій КОКОТЮХА, письменник м. Київ.

1. «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка, «Острів скарбів» Роберта Стівенсона, «Приголи Тома Сойєра», «Пригоди Гекельбері Фінна» Марка Твена, «Над прірвою в житі» Джерома Селінджера.

Найбільш хлопчачий автор – Андрій КОКОТЮХА!

2. Автори і читачі кажуть, що в сучасній книзі для дітей і юні є все. Але передусім про це пишуть авторки-жінки.

3. Усе твориться за принципом казки. У казках Лицарі рятують Принцес із біди. Казки – живучі.

4. Щодо мистецьких зразків власне «чоловічої» поведінки й «чоловічого» світу – Так! Так! Так!

Оксана ДУМАНСЬКА, письменниця, м. Львів.

1. Сергій ГРИДІН.

Сергій Гридін. «Не такий», «І паралельні перетинаються», «Кігтик Ковбаско»; Марі-Од Мюрей. «Ох, бой!».

2. Зразки «нових» стосунків статей і гендерні ролі в читаному не траплялися, але я можу бути неуважною…

3. Так, потрібно створювати. Хоча Лицарів не бракує, якщо зважати на «Гру  престолів».

Мені здається, що потрібен не хлопчик – «лицар», а хлопчик – сучасник, без суперменських прикмет, проте з ознаками сучасних підліткових чи дитячих проблем, які його непокоять і які він долає.

4.  Так, зразки власне «чоловічої» поведінки потрібні, але не такі: не плач, бо ти не дівчинка та ін. Щоб виховати відповідального чоловіка, потрібно його з дитинства привчати до того, що він має брати на себе ініціативу, коли в цьому є необхідність, не вирішувати все зопалу, а розважливо, виховувати  своє тіло у загартуванні тощо.

Олександр ГАВРОШ, письменник, м. Ужгород.

Я ніколи не задумувався над тим, для кого я пишу. Не ставлю перед собою мету писати для якоїсь окремою цільової дитячої аудиторії. Думаю, що такого завдання не ставили перед собою ні Андерсен, ні Ліндгрен, ні Роальд Дал. Завдання письменника – написати цікаву історію. А вже згодом сама книжка формуватиме довкола себе коло її симпатиків. Певна річ, що письменник великою мірою відтворює в книжках своє світосприймання, власний внутрішній світ, систему цінностей.

Маскулінний автор на кшталт Джека Лондона чи Фенімора Купера приваблюватиме схожий тип читача, якому цікаві пригоди, випробування, гартування характеру. Так вже закладено природою, що такий тип поведінки більш властивий хлопцям, а тому й читання подібної літератури їх більше захоплює. Натомість дівчат приваблюють не так зовнішні, як внутрішні колізії, особисті стосунки, внутрішні відчуття. Але поділ цей умовний, пунктирний, бо нині вже дискутується й поняття самої «статі», яку можна змінити в процесі життя.

Мене як письменника передовсім цікавить історія, яку я хочу розповісти іншим.  Вона має бути  особисто для мене цікавою і захопливою. Інакше я не візьмуся за перо. А оскільки автор тяжіє до чоловічого сприйняття світу, то і його твори сповнені такою ж енергетикою та філософією, яку умовно можна назвати «опануванням (завоюванням) зовнішнього простору». Наприклад, у творах про Івана Силу, розбійника Пинтю чи ослика Хвостика, де відбувається своєрідна «хлопчача» ініціація. Але в «Закоханих казках» навпаки – дуже багато чуттєвого, внутрішнього, «дівчачого».

Гадаю, що в художній літературі не треба ставити перед собою завдання вирішувати конкретні психологічні проблеми, писати з наперед заданою прикладною метою. Талановитий твір – це щось більше, ніж ілюстрація розв’язання проблеми. Це насамперед – художній світ, літературна магія, самобутність, тривалий післясмак. Тому так мало справді вдалих творів, як «Звук павутинки» Віктора Близнеця, повісті Григора Тютюнника «Климко» чи «Потерчата» Володимира Рутківського. Там порушуються важливі соціальні проблеми підлітків, але написані вони «серцем», а не «головою» – від потреби заповнити «нішу». До слова, всі вони підпадають під категорію «хлопчачі».

Не подобається мені визначення «найкращого» письменника. Оця змагальність,  зарядженість на комерційний успіх, «розкрутка», яка так характерна для суспільства споживачів, де реклама важливіша за якість.  Навіть думка більшості не є вже синонімом істини. Тільки Час залишається невмолимим арбітром, який відсіє вічне від тимчасового.

Сьогодні все частіше літературознавці, педагоги і психологи говорять про гендерний аспект поділу літератури. Тривають дискусії з цього приводу…Вважаю, що добре написана книжка із захопливою історією буде цікава усім – дітям і дорослим, дівчаткам і хлопчикам. Проте, я переконана, що мій син (10 років) не буде читати історії про принцес і фей, де описується сентиментальне дівчаче життя з усіма його актуальними подразниками жіночого світу.

Поділюся зі свого досвіду, що ми читали разом із сином… Синові сподобалася серія книжок Свена Нордквіста про Петсона і Фіндуса у дуже гарному перекладі Галини Кирпи. У нас є всі книжки цієї серії. Спершу ми читали їх разом із сином, коли він був маленьким, а потім син перечитував їх самостійно. Проте, вважаю, що ця серія універсальна, як і книжка Володимира Свідзинського «Чудесна тростка», і «Лускунчик і мишачий король» Ернеста Теодора Амадея Гофмана, і знову ж таки цікава серія у перекладі Галини Кирпи книжок літературного подружжя із Данії Сіссель Бее та Петера Мадсена «Жили собі тролі»…

Казки різних народів світу – це основа для дитячого читання в цілому, тому їх варто читати усім.

Як не дивно, син любив із трьох років, аби я йому читала казки Оскара Уальда «Щасливий принц», хоча це казки більше для дорослих, напевно. Як і п’єса Моріса Метерлінка «Синій птах» та казки Імаса Зієдоніса «Синій кінь надії». Але усі ці книги ми перечитували по кілька разів за бажанням сина. А які прекрасні твори «Сірко» та «Манюня» Миколи Вінграновського! Усі ці книжки будуть цікаві хлопцям і дівчатам. Як і твір Клайва Льюїса «Хроніки Нарнії»…

Якщо говорити про суто хлопчачу літературу, якщо є така потреба у визначенні, із зарубіжних авторів варто згадати американських письменників Марка Твена («Пригоди Тома Соєра»,«Пригоди Гекльберрі Фінна») та Джеймса Купера («Звіробій», «Останній з моґікан»), Даніеля Дефо «Робінзон Крузо»… А які чудові твори  англійського письменника Редьярда Кіплінга –  «Книга джунглів» і «Друга книга джунглів»! Багатьом і дитинства була до вподоби його «Кішка, яка гуляла сама по собі»… А роман із прекрасним гумором чеського письменника-сатирика Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка»…Романтичний «Пітер Пен» Джеймса-Метью Баррі…

Із українських авторів син любить «Казки для хлопчиків» у перекладі з чеської Віктора Павлюка, книжки Володимира Рутківського («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Сині води», «Сторожова застава» та інші.), Всеволода Нестайка («Тореадори з Васюківки», «В країні сонячних зайчиків» та ін.), дуже подобаються твори Олександра Гавроша («Неймовірні пригоди Івана Сили»,  «Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті»)… 

Переконана, що дітям для загального розвитку обов’язково потрібно читати дитячу Біблію та міфи, періодично повертаючись до цих книг і обговорюючи їх із батьками.   

Ольга РЄПІНА, письменниця, м. Дніпро.

1. Зарубіжні – Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра», «Пітер Пен» Джеймса-Метью Баррі, «Вождь Червоношкірих»  О. Генрі. З українських –  класика – Всеволод Нестайко «Тореадори з Васюківки».

2. Почнем з того, що стать та гендер – це різні реча. Гендер – він багатошаровий, такий, що інтегрує у собі дуже багато показників онтотогенетичного розвитку людини. А тема фаху та його ролі у стосунках статей – она з багатьох, що характеризує «новий світопорядок» щодо взаємовідносин у діаді «чоловік-жінка». Ця тема профорієнтації та профзайнятості вітворюється прямо чи опосердковано у дитячій літературі вже багато десятиріч – відразу ж після технічної революції автори у своїх книгах почали писати з цієї тематики, рішуче відображаючи соціальну та фізичну маскулінність жінок. Зворотній віриант спостерігається не дуже часто. Хочеться навести – як приклад гендерної рівності та її пропаганди – сучасну скандинавську літературу: Ульф Старк «Тоді я був просто Ульф» і «Диваки та зануди», Анна Хьоглунд «Бути мною», Ліна Ендаль та Емма Ганквіст «Ку-ку! Ми тут!» та інші. Не можу сказати, що з позицією авторів-колег зі Скандинавії згодна.

3. Сильні чоловічі та жіночі образи у сучасній літературі для дітей потрібно створювати обов?язково. Однозначно, вони є українськими національними архетипами й руйнувати їх дуже небезпечно для майбутнього: не тільки стосунків між чоловіками та жінками, коли діти виростають, але й для існування держави взагалі, адже в історичному процесі чоловіки та жінки відігравали значні ролі – але кожен свої. Навіщо змінювати те, що працює?

4. Поняття «чоловічої поведінки» не повинно бути вихолощуваним або видозміненим на догоду сучасним тенденціям. Одночасно з цим, слід робити так, щоб показувати читачам провідні зразки чоловічої маскулінності, акцентувати увагу не на агресивності та сексуальності, а на кращих характеристиках українського чоловічого архетипу.

Євген ЛІР, письменник, перекладач,

м. Мелітополь.

1. Назвати найкращі «хлоп’ячі» книжки – досить непросте питання, бо книжки, якими я сам захоплювався у дитинстві — серія фентезі «Абатство Редвол» Браяна Джейкса, «Гарі Поттер» Джоан Роулінґ, «Трилогія Бартімеуса» Джонатана Страуда — рівною мірою цікавлять і хлопчиків, і дівчат. Серед українських авторів на згадку спадає Ната Гриценко: у «Тінь на порозі» чудово прописаний головний герой, хоч і не у типово маскулінний спосіб. Очевидно, Володимир Рутківський, ледь не кожна друга книжка, цикл про Гімназиста Андрія Кокотюхи — класичні хлоп’ячі пригодницькі романи.

2. Ясна річ, є зразки "нових" стосунків статей і нові гендерні ролі. Література віддзеркалює те, що відбувається у суспільстві, а тому всі згадані теми наявні у дитячих і підліткових творах, особливо у янґ-едалті (досить гнучка вікова категорія дає змогу розкривати широкий спектр проблем). Серед укрліту один із найяскравіших прикладів — «Майя та її мами» Лариси Денисенко від «Видавництва». Так, проект від початку цілив на розголос і експлуатував дражливість теми, але в результаті маємо чудово ілюстровану книжку, що дає змогу наймолодшим читачам поглянути на уклад життя інших.

3.  На мою думку, гармонія статей можлива й цілком комфортно почувається поза дихотомією «Принцеса-Лицар», що взагалі-то застаріла років на двісті. Гармонія формується не на рівні ґендерних максим, а на значно ширшому наборі речей — на смаках, вподобаннях, темпераментах, життєвих орієнтирах і прагненнях тощо. Мені б хотілося жити у світі, де дитяча та підліткова література допомагає читачам знайти свою внутрішню красу та силу, а не стиґматизує та розподіляє їх на вояків і домогосподарок виключно за статевою ознакою.  

4.Звісно, зразки потрібні. Ринок завжди має пропонувати вибір продукту — як інакше читачу дізнатися, чи підходить йому та чи інша модель поведінки та набір чеснот? 

1. «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка,  «Повістинка про Потворка» Віктора Терена, «Поттеріана», звісно.

2. «Лепрекони» Валентини Захабури – один із таких зразків «нових» стосунків.

3. Думаю, що в сучасній підлітковій літературі твориться образ не стільки Принцеси, скільки Воїтельки, сильної Героїні, яка змінює світ, захищає слабких, кшталтує власну силу духу, встановлює справедливість, відкриває нові світи.

Я прихильниця балансу, зокрема й гендерного. Саме тому в моїх книжках завжди діє домінантна пара головних героїв – юнак і дівчина.

4. Потрібні твори, у яких «чоловічий» і «жіночий» світи та досвіди будуть показані повноцінно і глибоко, а сильні герої обох статей діятимуть спільно для досягнення мети.

 Марія МОРОЗЕНКО, письменниця, голова Київської організації НСПУ, м. Київ.

1. Почну із дитинства. Думаю, Том Сойєр – це саме той хлопчик, який захопив мене. У ньому було все, цікаве мені, тоді ще зовсім дівчинці, – сміливість, бешкетний характер, цінування дружби і суто хлоп’ячі переваги – любов до пригод і загрози ризику. Що й казати, Марк Твен став одним із улюблених авторів. Аж потім Тома Сойєра хвацько посунули Павлуша та Ява, подаровані Всеволодом Нестайком. Іще захопив мене Незнайко – невдалий художник і незграбний поет, із непідробним почуттям гумору. Коли я стала старшою, захопилася лицарем Айвенго, Робін Гудом і навіть Оводом. Це були для мене справжні лицарі. Це щодо особистого.

Нині, думаю, в українській літературі легше знайти «хлоп’ячу книжку», аніж це було років 20 тому. Чудові «хлоп’ячі» книжки пишуть: Сашко Дерманський («Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги»), Володимир Рутківський («Джури»), Сашко Гаврош (Іван Сила та Пинтя), Іван Андрусяк (розповіді про Бурундука), Сергій Гридін («Не такий»)... Звісно, тут не всіх вказала, адже в нас, слава Богу, вже є власна «хлоп’яча розмова», і саме через цікаву книжку. І важливо зазначити: без Гаррі Поттера цю розмову уявити справді важко.

2. Насправді, сучасна література надто захопилася викличними ролями статей і тому переважають у письмі ці ж ЛГБТ, насильство, булінг… Я б виокремила книгу Роальд Дал “Чарлі і шоколадна фабрика”. На жаль, не знаю в українській літературі розкритих глибоко подібних тем.

3. Якщо ми творимо для себе образ Принцеси, то, звісно, кожна Принцеса сподівається на свого Принца. При уніфікації традиційних ролей (і в родині), ми незмінно хочемо бачити чоловіків – чоловіками, а жінок – не позбавлених жіночності. «Ти ж дівчинка» – вперто акцентують батьки на майданчику, щойно малеча забудеться необачно і на думку батьків поведе себе достоту так, як хлопчисько у грі . «Ти ж хлопчик» – застережно промовлять малюкові, щойно той збереться заплакати. Жінки, попри сильні сторони характеру, незмінно потребують відчуття «право бути слабшою та захищеною». Поряд із сильнішими, ясна річ. У часі війни це посилюється особливо гостро.

4. Думаю, що так, зразки потрібні. Хлопчикам так важливо наслідувати кращі риси чоловіків із реальних образів чи літературних персонажів. Пригадується історія мого чоловіка: зростаючи в суто дівчачому товаристві (сестри та бабуся), він бігав у шестирічному віці весь час до свого дядька, дивився, як той голився, повторював слідом за ним те саме, чим викликав і сміх, і сльози. Моделювати чоловічу поведінку, показувати кращі чоловічі риси – це і є в комплексі всебічна платформа формування справжніх чоловіків. Чого ми ще насправді невміло вчимося.

Степан ПРОЦЮК, письменник, м. Івано-Франківськ.

1.Колись, у дитячі роки, я зачитував до дірок повість Марії Пригари «Михайлик, джура козацький».

2. Чи є в сучасній книзі для дітей і юні зразки "нових" стосунків статей тощо? Не пригадую.

3. Чи потрібно створювати нині образ Лицаря так само інтенсивно, як твориться образ Принцеси? Конче потрібно. Уніфікація веде до виродження, до якогось звихненого ставлення до законів світової гармонії, до ін та янь.

4. Чи потрібні нині мистецькі зразки власне «чоловічої» поведінки? Дуже потрібні, щоб не порушувалися, не перекошували споконвічні закони, на яких тримається людське життя, адже людина практично не змінюється, на відміну від швидкого науково-технічного прогресу.