Творчість сучасної української письменниці Наталії Дев’ятко ввійшла до списку літератури для додаткового читання школярами. Зокрема рекомендована для старших підлітків її трилогія "Скарби Примарних островів". Нині вийшли друком дві частини: "Карта і компас" та "Кохана Пустельного Вітру". Ці романи відразу після виходу стали предметом обговорення критиків, численних відгуків та рецензій (Н. Антоненко, В. Білявська, Е. Заржицька, Т. Литовченко та ін.), але не досліджувались в контексті сучасного літературного процесу та розвитку українського фентезі як його складової частини. Звернення до аналізу художнього світу романів на часі, адже вони презентують нову жанрову модифікацію в літературі для дітей та юнацтва – пригодницьке фентезі з виразними мариністичними мотивами.

Морські пригоди, як основний сюжетний стрижень, проглядаються крізь низку фентезійних елементів – міфологію, ущільнений хронотоп, розмаїтий образний світ. Море, як особливий душевний стан персонажів, об’єднує їх у єдину команду однодумців. Воно є ініціальною ознакою для упізнавання "Своїх": "Карта з’явиться знову, коли ти знайдеш тих, у чиїх очах плескотить море" [1, с. 4].

Команду охочих до морських пригод письменниця формує досить ґрунтовно, хоча в результаті вона постає дуже неоднорідною. Головним протагоністом у трилогії є піратський капітан Ярош Сокіл, який відразу навіює алюзії із Джеком Горобцем, персонажем відомої кінофраншизи "Пірати Карибського моря", але Ярош є цілком оригінальним і за характером, і за життєвим покликанням. Він здатен спілкуватися з самим морем, якому "відомо незміримо більше…" [1, с. 5], і "чути" море в людях.

З усіма учасниками експедиції за скарбами письменниця знайомить на початку трилогії, що створює враження перевантаженості персонажами й водночас ущільнює сюжет. Команда Сокола досить різноманітна і за віком, і за походженням: це й таємничі "давні", і чаклуни, і янголи, русалки, фенікси, й звичайні люди, дорослі й діти, які вирушили на пошуки своєї мрії – скарбів міфічних Примарних островів. Поступово автор розкриває роль кожного персонажа у композиції трилогії, відтак в уяві читача складається цілісна картина – авторський фентезійний світ, у якому кожен протагоніст займає своє місце.

Час пошуку для команди людей з очима, у яких "плескотить море", у першій частині трилогії ущільнений, що створює фентезійність сюжету й дає змогу ближче познайомитись із кожним. Детальний опис історій членів команди також дає змогу відтворити з окремих легенд цілісну міфологію задуманої Наталією Дев’ятко трилогії.

Топос, у якому відбуваються основні пригоди Яроша Сокола і його команди, – це міфічна Імперія, яка локально виявляється у місцях, тісно пов’язаних з морем. Починаються події в тихому приморському містечку, де відчутним є дух моря, мандрів і таємничості. Є у романах і міфічні міста, розташовані у степу (Елігер) та в пісках (Саркон).

Море і суша не протиставляються, а органічно поєднуються й взаємодоповнюються, створюючи тло для пригод. Майже кожен розділ починається з мариністичного, урбаністичного або степового пейзажу, що виражає настрій мандрівників і супроводжує їхні пригоди: "Ірина зустрічала ранок, стоячи на носі корабля. Хвилі зеленіли в сонячному промінні: збувалася мрія, яка так довго переслідувала її в снах. Лагідні світанкові хвилі, на які хочеться ступити і йти до самого виднокраю... Море було щедрим на попутний вітер для корабля з чорними вітрилами, не замутнена гладь стелилася під кілем" [1, с. 101].

Справжнім носієм пригод є піратський корабель: "Вітрила на трищогловій красуні "Діаманті" були чорними, а очі дерев’яної скульптури на носі невеличкого фрегату майстри зробили кришталевими. У погляді берегині корабля переломлювалося вранішнє світло, пір’я на крилах скульптури з ніжним дівочим обличчям чи то сирени, чи то янгола, прикрашали бронзові й мідні вставки, які неяскраво блищали на сонці" [1, с. 44].

Світ морських пригод у трилогії Наталії Дев’ятко розкриває справжню суть персонажів та складається з окремих пазлів-доль, учинків в єдину міфологічну сутність – фентезійну сагу про епічну битву з Імперією та її втіленням – білою примарою – Химерою. Протистояння інтересів виражається у творах через своєрідні бінарні опозиції: добро (чорний піратський корабель) – зло (Імперія та її втілення – біла Химера); вірність – зрада; вода – полум’я; мудрі давні – недосвідчені діти; свобода – полон тощо.

Ущільнений на початку твору хронотоп поступово набуває динамічності, розгортається через низку подій та зіткнень інтересів і мрій персонажів. Сюжети романів, які входять до трилогії, концентруються навколо мікротем, зазначених у підзаголовках. У першій частині – це чарівні карта і компас, за допомогою яких можна потрапити на Примарні острови й здобути скарби; у другій розкривається таємниця коханої Пустельного Вітру давньої Аліаль.

На шляху до омріяних островів виникає безліч перепон, які герої долають, утрачаючи в боротьбі товаришів і збиваючись зі шляху. Кілька локусів у творах – це в’язничні підземелля – втілення зла, неволі, тоталітаризму Імперії. Ціною непоправних втрат, лише за допомогою давньої магії мандрівникам удається звільнитися з них.

Міфічний топос романів концентрується навколо окремих магічних місць – проклятий корабель "Астагор", загублений від цивілізації острів, підземелля Імперії, мертве місто, цвинтар піратських кораблів тощо.

Фентезійний антураж створений яскравими пейзажами й детальними описами інтер’єрів, використанням магічних предметів, які є своєрідними маркерами етапів пригод: поява й зникнення магічної карти скарбів, вітрила-оберіг "Діаманти", помережані зірками, компас, що веде в потрібному напрямку, вогники, що з’являються у дитячих руках, ручні комахи у танцівниць, магічна куля, яка втілює мрію тощо. Є у романах трилогії й "магічні" числа. Зокрема символічно, що, полонивши мандрівників, Химера наказує сімох жінок з піратського корабля відправити у Саркон – давнє місто посеред пустелі.

Композиція романів становить єдність, об’єднану образами персонажів та ретроспективами. Зауважуємо кінематографічність трилогії, створену авторкою за допомогою прийому монтажу окремих епізодів, що створюють візуалізований шлях героїв до Примарних островів – утілення мрії. Розділи виконують роль своєрідних кадрів з окремим інтер’єром, які пов’язуються вчинками персонажів. Розміреність розповіді й акцентуація на деталях створюють ефект уповільненості дії, співвідносний у кінематографі з аніме, в якому можливе втілення фентезійного сюжету в кадрах. Так авторка реалізує кінематографічний прийом "частина замість цілого", що дозволяє "вчитатися" в кожен окремий фрагмент тексту. Окремі епізоди мають ефект видовищності, що створюються виявом чарівних можливостей окремих персонажів – магів, русалок, демонічних істот та ін.

Отже, світ морських пригод у романах трилогії Наталії Дев’ятко "Скарби Примарних островів" постає як фентезійна міфологічна дійсність, створена засобами вторинної умовності. У цьому ірреальному авторському світі простежуються сюжетно-композиційні стрижні, які й спрямовують подорож. Авторська міфологія оригінальна, сконденсована навколо основних протагоністів, приваблює несподіваними подіями, протиборствами світла й темряви у розгортанні сюжету. Інтрига незавершеності й недомовленості, сподіваємось, розв’яжеться у фінальному романі "Шлях за виднокрай", задуманому авторкою як остання частина трилогії, який стане предметом нових наукових студій.

Література

1. Дев’ятко Н. Скарби Примарних островів. Книга 1. Карта і компас: роман. Харків: Мачулин, 2015. 372 с.

2. Дев’ятко Н. Скарби Примарних островів. Книга 2. Кохана Пустельного Вітру: роман. Харків: Мачулин, 2017. 376 с.

Олеся СЛИЖУК,

кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри української літератури філологічного факультету

Запорізького національного університету

Джерело:

Слижук О. А. Світ морських пригод у трилогії Н. Дев’ятко "Скарби Примарних островів" // Усі ріки течуть у море: мариністика в літературі та культурі: зб. наук. матеріалів конференції. Бердянськ: БДПУ, 2019. C. 122-124.