Back

Смугастик



СМУГАСТИК

Джмелик–смугастик прокинувся вранці, саме тоді, коли сива шапка туману ховалася у вершечках кремезних дубів. Коротенькі чорні штанці, киптарик у жовтих смужках, червона сорочечка дуже личили йому.

Смугастик поглянув на туман, посміхнувся, заходився робити фіззарядку. Кілька разів присів, нагнувся в боки, підстрибнув і злетів над землею.

Помаранчеве сонце вже встигло показатися з-за гори, перші промені торкнулися віття дерев та кущів.

Смугастик зрадів сонячним промінням. Вони були ласкаві і теплі. Враз підлетів до острівця білих анемон. Ті ніби в танок зібралися.

– Не бійтеся мене, – сказав стиха. – Я прилетів привітати вас з новим ранком.

– Ми знаємо твоїх батьків, – озвався пахучий Ряст, що вже прокинувся від сну. – Вони дужі, справедливі. Завжди дарують нам свої пісні.

– Так-так, – махнула рожевими віями Медунка.

– Які ви привітні, щирі, добрі. Розповім про вас батькам...

Смугастик вернувся до своєї домівки.

– Я бачив, як вгору полетів кожух... Туди, звідки підіймається сонечко. За нашою домівкою зустрів диво-квіти, – сказав матері.

– То не кожух, – відповіла мати, – то туман, сину. А диво те – найліпші наші друзі. Завжди радіють нашій гостині. Дарують свій нектар – найсмачніший харч.

– Такий, як мед?

– Справжній мед.

– Люблю ласувати медком, – відказав тихо Смугастик.

– Лети у гості до квітів. Привітайся чемно. Поцілуй кожну квітку... Смугастик дослухав матір, майнув до Рясту. Привітався чемно, поцілував кожний дзвіночок.

– Бери наш нектар. Він і смачний, і корисний, від всяких хвороб тебе оберігати буде...

– Дякую, – відказав і підлетів до Медунки. Вона два срібних відерця меду поклала поруч.

– Ти добра фея... Як тобі дякувати? – запитав Смугастик.

– Першим з новим ранком мене привітав. Цілунок мені подарував…

– Ти – окраса лісу, – сказав Смугастик.

Дивна музика злетіла довкола. Щасливий Смугастик з дарунком перед батьком зупинився.

– Хочу дружити з іншими квітами. Дозволь полетіти на луг, на леваду.

– Гляди – не заблукай.

Перед самісіньким заходом сонця повернувся Смугастик у рідну оселю. Втомлений, але щасливий.

– Кому у добрій нагоді знадобився? – запитала мати.

– На лузі був, на леваді, – почав Смугастик, – усім квітам свої цілунки дарував. Червоний Мак знову до себе запрошував. Ось його дарунок, – показав на два золотавих відеречка з духмяним нектаром. – Коли вертав до нашої домівки, мене зубата і трішката Оса перестріла. «Віддай відерця з медом... Ти мій родич...» – кричала на мене. Мечем страхала. Тільки я їй відповів, що не родичка вона нашій родині.

–   Розбійниця ти... З родичами так не поводяться, – відказав їй.

–   Ти мудро вчинив, – похвалив батько сина...

–   За що мене всі квіти люблять? – стиха запитав Смугастик.

–   За те, що ти добрий, уважний, щирий... Таких поважають всюди.

                   Тій самозванці подарував би відерця з медом, коли б вона ввічливо попрохала. А хіба можна робити добре тому, хто чинить зло?

                   Поганому робити добре, що доброму робити зле, – відказав батько.

– Підростеш за літо, мудрішим станеш. Боротися треба за правду! Запамятай батьківські слова.

Смугастик замислився.

У ліс ступав теплий вечір, викупаний у малинових зорях...

Джерело: Мельник В. Г. Смугастик / В. Г. Мельник // Смугастик : казки для мол. шк. віку / В. Г. Мельник. – Чернівці, 2005. – С. 5-6.