Сон
СОН
Цок-цок, цок-цок», – б'ють копитами коні по змореній дорозі.
Крізь сон вслухаюсь у перетлум конячої волі. Але дорога та ніби й не дорога, а довжелезна струна, що мелодійно виграє під срібними підківками: «Цок-цок, Цок-цок…».
Ось завітали до хати молодята – просити на весілля. Облич їх майже не помічаю. Але обоє в святошній одежі. Дають мамі великий калач, а татові – такий же хліб великий. Круглий, випечений в печі. Спіддя його запорошене мукою.
Мама приймає калач той не просто як запросини, а як дар вищий. Цілує.
…І я залишаюсь один-на-один з мамою. Пригорнуся до її плеча, як у дитинстві. Вона кладе легенько руку на моє волосся, і відчуваю ніжне тепло її пальців. Кажу мамі про прудкість життя, що збігає так швидко. Що ось сивина уже приписалася на постій і в моїй долі.
Мама мовить лагідно, у доброті: «То все закономірно, сину. Кожна людина прийшла у світ, аби його покинути. І страх людині не порадник. Треба світло жити до днів останніх. І тривога тоді обминає людину. Бо знає, що Бог її бачить...»
Мама подихом своїм торкається мого чола. Куди й ділася тяжкість з-під мого серця... І легко так, що землі не відчуваю під собою.
Хочу сказати про це вголос маму, хочу стиснути в своїх долонях її натруджену руку. Але прокидаюсь…
До ранку ще далеко. І сон знову цупко горне мене у свої обійми, провадить за собою аж на сільський цвинтар.
Але під ногами уже не барвінок зелений, а білий-білий сніг. Я простую крізь нього до мами, ніби запрошений сюди на Свят-вечір. Колядчині дзвіночки видзвонюють між хрестами, не дають збитися у цій заметілі зі стежки.
Джерело: Михайловський В. І. Сон : [оповідання] / В. І. Михайловський // Мелодія білого смутку : проза / В. І. Михайловський ; худож. Р. Рязанова. — Чернівці, 2013. — С. 100-101.